Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Андрієм Шапраном.
Андрій Шапран добровольцем став на захист Батьківщини. У 2017-2021 роках брав участь у бойових діях у зоні проведення АТО/ООС. Виконував небезпечні завдання у тилу ворога на найгарячіших ділянках фронту Донеччини. Нагороджений багатьма відзнаками, серед яких нагрудний знак «Військова розвідка України» та медаль «Ветеран війни».
З перших днів Великої війни Андрій знову долучився до лав 120-ї окремої бригади Сил тероборони ЗСУ. Разом із побратимами протистояв російським окупантам на Харківщині.
Його життя раптово обірвалося 31 жовтня – далися взнаки воєнні травми. Йому було 48 років.
Андрій Шапран народився у місті Авдіївка Покровського району Донецької області 13 травня 1977 року. Після школи опанував професію газоелекрозварювальника. Свій трудовий шлях він розпочав на Авдіївському коксохімічному заводі, звідки перейшов на роботу в охоронну компанію. Згодом, для підвищення кваліфікації, приїхав на навчання до Вінниці. Тут закінчив Вище професійне училище департаменту поліції охорони. Тут одружився. У шлюбі виховував двох синів.
Вінниця провела у засвіти оборонця України Віталія Шевчука.
55-річний штаб-сержант Віталій Шевчук загинув 15 грудня 2024 року на Курському напрямку, виконуючи бойові завдання у складі 21-ї окремої механізованої бригади. До війська він долучився торік влітку.
Народився 10 жовтня 1969 року в селі Пагурці Хмільницького району, згодом переїхав до Вінниці, де закінчив школу №30 і технікум електронних виробів. Працював автоперевізником. Виховував трьох синів.
Вінниця попрощалася із захисником Романом Дудником.
49-річний воїн загинув 21 жовтня поблизу Катеринівки Лозівського району під час виконання бойового завдання. З перших днів повномасштабного вторгнення Роман став до лав 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади, мав позивний «Старшина». Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями «За оборону України» та «Захиснику України».
Роман народився у Вінниці, здобув фах техніка-механіка, працював у будівництві. Разом із дружиною виховував двох синів.
Іллінецька громада у жалобі.
Підтвердилась інформація про загибель захисника України – Андрієнка Віталія Івановича, 1980 р.н., жителя с.Жадани.
Солдат Віталій Андрієнко загинув 25 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Нікольський Суджанського району Курської області російської федерації. З того дня воїна вважали зниклим безвісти.
Віталій народився 10 травня 1980 року в селі Пархомівка у багатодітній родині.
Після закінчення школи працював у колгоспі, згодом — у лісгоспі, певний час — різноробочим у товаристві «Мінералгруп».
У листопаді 2024 року Віталія мобілізували до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-снайпером механізованого відділення 1-го механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Магура». Побратими знали його під позивним «Андре».
25 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нікольський Суджанського району Курської області російської федерації зв’язок із воїном обірвався. Сім місяців Віталій Іванович вважався зниклим безвісти. 23 жовтня його матері надійшла страшна звістка — підтвердження, що її син загинув.
Пішов із життя захисник України, житель Погребищенської громади Олександр Іщенко.
1 листопада 2025 року пішов з життя військовослужбовець, мешканець м. Погребище Іщенко Олександр Степанович, 24.12.1968 року народження, мобілізований 4 березня 2022 року.
У Гайсині попрощалися із Героєм Олександром Личманюком.
Скорботна новина прийшла до Гайсинської громади. Після 10 місяців надії та сподівань «на щиті» до рідного дому повернувся солдат-стрілець мотопіхотного спеціалізованого батальйону ШКВАЛ 59-ї бригади – Личманюк Олександр Сергійович, 1.07.1997 року народження.
Після репатріації тіл із ворожою стороною, проведення заходів ідентифікації, згідно із експертизою ДНК було підтверджено особу Олександра Личманюка та встановлено факт його загибелі під час проведення штурмових дій з противником, 13 грудня 2024 року, у районі населеного пункту Пушкіне Покровського району Донецької області.
Олександр народився 01.07.1997р. у місті Гайсин. Навчався у Гайсинській міській загальноосвітній школі №5. Загальну середню освіту здобував у Тульчинському ліцеї з підвищеною військово-фізичною підготовкою, готуючись до вступу у військовий інститут. По закінченні ліцею вступив у львівську Академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Пішов добровольцем служити до 59-ї мотопіхотної бригади, у батальйон “Вінницькі скіфи”. Брав участь у Антитерористичній операції та Операції Об’єднаних Сил на Сході України. Був учасником бойових дій. Мав поранення і численні контузії, але завжди повертався у стрій.
Після повномасштабного вторгнення, маючи за плечима бойовий досвід, підписав контракт і пішов воювати у складі 59-ї бригади. Службу проходив стрільцем – санітаром мотопіхотного спеціалізованого відділення мотопіхотного
спеціалізованого взводу мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини А1619.
З грудня 2024 року перестав виходити на зв’язок. Довгих 10 місяців вважався зниклим безвісти.
За результатами експертизи ДНК Олександр Сергійович загинув 13 грудня 2024 року на Покровському напрямку, неподалік від населеного пункту Пушкіне, виявивши стійкість і мужність під час виконання службових обов’язків внаслідок відбиття штурмових дій противника.
У Гайсинську громаду «на щиті» повернувся номер обслуги 1-го гранатометного відділення гранатометного відділення роти вогневої підтримки військової частини А 2980, солдат Козаченко Олександр Станіславович. Згідно з експертизою ДНК було ідентифіковано особу захисника та підтверджено факт його загибелі 15 травня 2024 року неподалік від населеного пункту Первомайське Донецької області.
У Гайсині поховали Героя Володимира Ткачука.
Володимир Іванович народився 1 березня 1989 року у с. Росоховата Іллінецького району Вінницької області. Навчався у місцевій школі, після чого здобув професію столяра у Київському вищому професійному училищі залізничного транспорту.
Займався ремонтом, будівництвом, працював на різних об’єктах.
З початком повномасштабної війни Володимир добровільно приєднався до Збройних сил України та з жовтня 2022 року був офіційно прийнятий на військову службу.
Служив у військовій частині А4038, 38-му окремому стрілецькому батальйоні “Вінницькі Янголи”, у 2-й стрілецькій роті 1-го стрілецького взводу — спочатку на посаді стрільця, а згодом водія. З жовтня 2023 року брав участь у бойових діях у районах міста Авдіївка та села Красногорівка Донецької області, де проявив мужність, стійкість і вірність військовому обов’язку.
21 жовтня 2023 року отримав вогнепальне кульове поранення неподалік населеного пункту Терни Донецької області. Також отримав велику кількість контузій на різних позиціях, проте не залишав побратимів і до кінця виконував свій обов’язок.
За проявлену відвагу і героїзм був нагороджений медаллю “За оборону Авдіївки” (16 квітня 2024 року) й отримав статус учасника бойових дій (30 серпня 2023 року).
З вересня 2025 року Володимир проходив службу на посаді водія-електрика безпілотних перехоплювачів зенітно-ракетного дивізіону у військовій частині А4689, 210-й окремій механізованій бригаді.
Свій останній бій Володимир Ткачук прийняв 22 жовтня 2025 року поблизу населеного пункту Сінне Сумського району Сумської області.
Скорботна новина торкнулася Гайсинської громади.
Після 15 місяців очікування «на щиті» до рідного дому повернувся солдат-водій механізованого батальйону 154-ї бригади – Безносюк Євгеній Ігорович, 1995 року народження.
Згідно з експертизою ДНК було підтверджено особу Євгенія Безносюка та встановлено факт його загибелі під час виконання бойового завдання 15 вересня 2024 року у районі населеного пункту Українськ Покровського району Донецької області.
У Барську громаду назавжди повернувся мужній захисник ЯЦКОВ Євген Олександрович.
22 жовтня 2025 року постановою про ідентифікацію особи встановлено факт загибелі безвісти зниклого воїна.
30 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання у Покровському районі Донецької області перестало битись серце колишнього розвідника-гранатометника в/ч А4030, солдата ЯЦКОВА Євгена Олександровича, 1985 року народження, жителя м.Бар.
Барська громада зустріла свого мужнього захисника – Шибека Олега Анатолійовича.
Олег Шибеко – уродженець села Балки, солдат, інспектор прикордонної служби 3 категорії, мінометник 79 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Йому було лише 23 роки…
24 жовтня 2025 року в місті Херсон обірвалося молоде життя нашого земляка.
За Україну загинув Руслан Щербак з села Новоселиця Жмеринської громади.
Руслан Щербак – старший солдат 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка.
Руслан родом із Донецької області, але останні десять років свого життя проживав у селі Новоселиця Жмеринської громади, яке стало для нього другою домівкою.
Щоб захистити Україну від російської окупації, наш земляк із позивним «Щерба» став до лав мужніх воїнів Збройних сил України.
30 жовтня під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Колона Межова Дніпропетровської області його життя трагічно обірвалося…
Руслан Валерійович Щербак народився 19 березня 1992 року в селі Маркове Костянтинівської громади Донецької області.
До повномасштабної війни працював електриком і зварювальником.
Жителі Могилів-Подільської громади попрощалися із воїном-захисником – Коринецьким Володимиром Несторовичем.
28 жовтня 2025 року у бою за Україну в Дніпропетровській області загинув солдат ЗСУ, гранатометник механізованого відділення – Коринецький Володимир Несторович 1976 року народження.
Ямпільщина провела у засвіти ще одного сина України – Сергія Сіушкіна.
Молодший сержант Сіушкін Сергій Валерійович, 1992 року народження, старший навідник мінометного взводу, мінометної батареї механізованого батальйону однієї із військових частин, вважався зниклим безвісти.
Загинув Сергій Сіушкін 11 жовтня 2025 року поблизу населеного пункту Новоданилівка, Запорізької області, до останнього вірний військовій присязі.
Передчасно обірвалося життя захисника з с.Сальник Дениса Дерещука.
Під час проходження військової служби передчасно обірвалося життя захисника із с.Сальник Дениса Дерещука. Серце військовослужбовця зупинилося 27 жовтня 2025 року.
Денис Дерещук народився 27 липня 1977 року у Калинівці. Навчався у загальноосвітній школі №1 м.Калинівка. Після закінчення школи розпочав свою трудову діяльність – працював будівельником.
До війська Дениса Дерещука мобілізували 13 липня 2024 року.
На війні загинув житель с.Писарівка Руслан Гуршал.
11 жовтня, під час виконання бойового завдання, на Запоріжжі загинув вірний син України Руслан Гуршал.
Народився Руслан Гуршал 12 березня 1978 року у м.Гнівані. Проживав у Писарівці, тут навчався у початковій школі, а з часом перейшов навчатися у Сутисківську школу-інтернат. Після закінчення навчання вступив до Барського автомобільного технікуму.
У 2014 році юнака мобілізували у військо. Два роки він воював у найгарячіших точках фронту. Після повернення з АТО працював у будівельній бригаді.
22 квітня 2022 року Руслан Гуршал знову узяв у руки зброю.
Жителі Дашівської громади з належною шаною зустріли та провели в останню дорогу воїна, патріота – Тишевського Сергія Анатолійовича, 1975 року народження, уродженця села Каланчак Херсонської області.
Тишевський Сергій Анатолійович загинув 11 грудня 2023 року на Харківщині під час виконання бойового завдання. До цього часу Сергій вважався зниклим безвісти.
Важка втрата для Ольгопільської громади.
Після важких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання, лікарям, на жаль, не вдалося врятувати життя нашого земляка. Перестало битися серце мужнього воїна — Поліщука Сергія Івановича, справжнього патріота України, який до останнього подиху захищав рідну землю, нашу свободу та незалежність.
Громада м. Хмільник попрощалася із Готовком Юрієм Віталійовичем, 28.08.1965 р.н., демобілізованим військовослужбовцем Збройних сил України.
Тростянеччина в жалобі.
25 жовтня, під час виконання бойового завдання, загинув мужній, відданий захисник України — Корнієнко Михайло Дмитрович із с. Буди.
Солдат Михайло Корнієнко, майстер 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини А4862, віддав своє життя, прийнявши останній, смертельний бій поблизу населеного пункту Іванівка на Дніпропетровщині. Йому навіки 48…
Стрижавська громада попрощалася із загиблим захисником України – Денисом Павленком, 2000 року народження, із села Мізяківські Хутори. Йому назавжди 25 років. Свій останній бій він прийняв 9 жовтня 2025 року.
Відійшов у вічність молодший сержант Збройних сил України Собченко Олександр Віталійович, 1987 року народження, житель села Олександрівка.
Луко-Мелешківська громада зустріла «на щиті» свого героя.
22 жовтня 2025 року, під час виконання бойового завдання, відданий військовій присязі та вірний українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, на Дніпропетровщині загинув ДАЦЕНКО Анатолій, 1971 року народження, житель с. Яришівка.
Тульчинська громада у жалобі.
Здоров’я Панчука Сергія Федоровича, 25 квітня 1978 року народження, жителя села Тарасівка, підірвала війна.
Із перших днів повномасштабної війни Панчук Сергій Федорович став на захист Батьківщини. Служив у складі 169-го окремого батальйону територіальної оборони ЗСУ, обіймав посаду гранатометника та бойового медика військової частини А7335. У березні 2023 року був демобілізований.
На початку 2025 року у Сергія діагностували важку хворобу. 29 жовтня 2025 року серце нашого земляка зупинилось.
Городківська громада віддала шану Ковбасюку Василю Васильовичу, 16 лютого 1966 року народження.
За плечима Василя Ковбасюка довгий шлях боротьби за незалежність України. З перших днів повномасштабного вторгнення він брав участь у боях на найгарячіших рубежах лінії зіткнення, за що був нагороджений державними відзнаками.
Мав позивний «Ваха». Він був стрільцем-кулеметником, пройшов найгарячіші точки – Бахмут, Донеччина. У 2024 році разом зі своєю бригадою був направлений на виконання бойових завдань у Курську область. Попри численні контузії та хворобу, він не полишав свій пост.
За проявлену мужність, героїзм і відданість військовому обов’язку був нагороджений Хрестом міністра оборони України та трьома відзнаками за віддану службу. Після повернення із Курська Василь Васильович разом із побратимами був направлений на Сумщину для формування нового підрозділу.
Та після всіх пережитих фронтових випробувань його здоров’я почало здавати. У лютому 2025 року він потрапив до військового госпіталю. Попри лікування, стан погіршувався. Після переведення до Бердичівського госпіталю, а згодом – повернення додому хвороба не відпускала. Останні дні життя Герой провів у лікарні, у реанімації, борючись до останнього подиху. 26 жовтня 2025 року Василь Васильович помер.
Тульчинська громада провела в останню життєву дорогу Павлишина Василя Дмитровича.
Після строкової служби Василь Дмитрович вирішив продовжити військову службу, підписав контракт у Державній прикордонній службі України, де обіймав посаду командира відділення.
З початком повномасштабного вторгнення Павлишин Василь Дмитрович став на захист Батьківщини. Його служба проходила у військовій частині А0549 на посаді гранатометника взводу охорони роти охорони 8 батальйону охорони.
Із 28 липня 2025 року обіймав посаду гранатометника взводу охорони роти охорони батальйону охорони.
25 жовтня 2025 року серце молодшого сержанта Василя Дмитровича зупинилось.
«На щиті» в рідний край повернувся Роїк Іван Олександрович, 02 червня 1999 року народження, житель с.Рудницьке Піщанської громади.
Солдат Роїк Іван Олександрович служив майстром 6 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.
5 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини в районі населеного пункту Покровськ Покровського району Донецької області наш Герой-захисник згинув.
Самгородоцька громада зустріла свого Героя Ігоря Шитова.
26 жовтня 2025 року під час виконання військових обов’язків на території Дніпропетровської області загинув уродженець села Самгородок Ігор Шитов.
Болючу втрату переживає Махнівська громада.
27 жовтня 2025 року загинув Віктор Марценюк, житель села Тернівка, 1978 року народження. Вірний присязі та своєму народу, він віддав життя, виконуючи бойові завдання на передовій.
В останню путь ладижинці провели молодшого сержанта Збройних сил України, командира відділення зенітно-ракетного взводу ракетно-артилерійського дивізіону Сергія Івановича Олексієнка.
Сергій народився 26 квітня 1974 року в селі Кирнасівка Тульчинського району. Навчався у Кирнасівській середній загальноосвітній школі, потім – в Одеському морехідному училищі. Після його закінчення вступив до лав армії.
Закінчивши службу, працював на Тульчинському м’ясокомбінаті. Після одруження переїхав до Ладижина, працював на Ладижинській ТЕС. Потім працював на птахофабриці компанії МХП.
З початку повномасштабного вторгнення Сергій добровільно став до лав Збройних сил України. Служив командиром відділення зенітно-ракетного взводу ракетно- артилерійського дивізіону.
Брав участь у боях на Миколаївському напрямку, де 5 квітня 2022 року отримав своє перше поранення. Після лікування Сергій знов повернувся до служби. Брав участь у боях на Херсонському, Авдіївському, Покровському напрямку, а також на Донецькому та Дніпропетровському напрямках. У вересні 2025 року в бою знову був важко поранений. 24 жовтня після відновлення Сергій повернувся до своєї військової частини. 30 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Чугуєве Синельниківського району Дніпропетровської області Сергій героїчно загинув внаслідок удару ворожого дрону.
Під час служби за особисту мужність, самопожертву та незламність у боротьбі за Україну Сергій був нагороджений: медаллю «За службу Державі»; медаллю «Захиснику Вітчизни»; медаллю «Незламним Героям російсько-української війни»; медаллю «Ветеран війни».
