Віктор Бондар
Камʼянеччина втратила захисника. 6 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання загинув Віктор Бондар.
Народився і проживав Віктор у місті Дунаївці. Трудову діяльність він присвятив навчанню дітей фізичної культури в Томашівській гімназії.
На фронті чоловік служив старшим солдатом, майстром 3-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Життя бійця обірвалось поблизу населеного пункту Оріхів Запорізької області. Віктору навіки 37…
Дмитро Попов
У Старокостянтинівській громаді попрощалися із захисником України — солдатом Дмитром Поповим. Герою було лише19 років.
Народився Дмитро 5 грудня 2005 року. Він добровільно пішов до війська. Дмитро помер 8 листопада 2025 року від поранень, які отримав під час бойових дій.
Олександр Схабіковський
Білогірська селищна рада повідомила страшну звістку: на Харківщині обірвалося життя Олександра Схабіковського.
Герой був мешканцем Білогір’я. Він захищав країну з перших днів повномасштабного вторгнення. Серце військовослужбовця перестало битися 8 листопада 2025 року поблизу населеного пункту Колодязне Куп’янського району.
Вадим Чепурченко
Жителі Славутської громади попрощалися з бійцем Вадимом Чепурченком.
Вадим Чепурченко народився у 1980 році. За званням військовий був головним сержантом.
Руслан Сидорук
Мешканець села Малі Пузирки, що в Антонінській громаді, загинув у бою на Донеччині. Руслан Сидорук народився 18.04.2005 року. Служив у 3-ій штурмовій бригаді стрільцем-снайпером штурмового взводу. Його життя обірвалося 23 червня цього року поблизу села Новомихайлівка Краматорського району.
Героєві було 20 років.
Михайло Толстяк
Нетішинська громада провела в останню путь Михайла Толстяка — розвідника-оператора 3-ї штурмової бригади та колишнього футболіста й тренера. Він загинув на Луганщині у віці 30 років.
Михайло народився у Нетішині. Здобув вищу освіту у Кременецькому інституті за спеціальністю «Біологія та фізичне виховання».
Він пройшов шлях від вихованця Нетішинської КДЮСШ до професійного гравця. У юнацькому віці виступав за львівські «Карпати», пізніше — за нетішинський «Енергетик», кременецький «Буревісник», ірпінську «Ютландію» і кілька польських клубів. Після повернення в Україну в 2021 році працював тренером у футбольному клубі «Новатор» у Хмельницькому, а пізніше — у Києві.
У 18 років Михайло долучився до Революції гідності. А 7 серпня 2024 року став на захист України. Пройшов військову підготовку і став бійцем штурмової бригади, брав участь у боях на Харківщині та Луганщині.
Герой загинув 29 жовтня 2025 року під час бойового завдання поблизу села Греківка на Луганщині.
Антоніна Штоль
На Ізяславщину повернулася “на щиті” 25-річна військова Антоніна Штоль.
Жінка загинула 1 листопада 2025 року під час російського обстрілу на Дніпропетровщині.
Антоніна була мешканкою села Сошне Лютарського старостинського округу.
У жовтні 2024 року жінка долучилась до лав ЗСУ і була кухарем господарського відділення взводу матеріального забезпечення самохідного артилерійського дивізіону.
Антоніна — єдина жінка серед військових із Ізяславської громади, чиє життя забрала війна.
У загиблої залишились двоє дітей і мама.
Віталій Кулібаба
У Городоцькій територіальній громаді сповістили про втрату: 4 листопада 2025 року загинув Віталій Кулібаба. Його життя обірвалось на Харківщині.
Герой 1977 року народження. На фронті Віталій служив головним сержантом. Обіймав посаду водія механізованого батальйону.
Боєць загинув внаслідок удару FPV-дрона. Це сталось поблизу населеного пункту Осинове Куп’янського району. Йому було 48 років.
Віктор Малахівський
У місті Кам’янець-Подільський попрощалися із захисником — старшим солдатом Віктором Малахівським. Він загинув понад рік тому.
Віктор народився у 1970 році, був жителем села Межигір. На фронті служив стрільцем-санітаром.
Малахівський Віктор загинув 22 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Побєда Покровського району Донецької області. Це сталось внаслідок ворожого удару FPV-дрона.
Воїну було 54.
Дмитро Чукань
Трагічну звістку повідомили у Старосинявській тергромаді: захищаючи Батьківщину, загинув Дмитро Чукань. Захисник воював на Бахмутському напрямку.
Дмитро Чукань народився 22 червня 1992 року в селищі Стара Синява. За фахом він був будівельником гідроспоруд. Довгий час працював за кордоном на будівництві, зокрема у Чехії. У 2021 році повернувся додому.
10 липня 2025 року був мобілізований. Служив солдатом. 4 листопада життя Дмитра обірвалось. Воїн загинув під час виконання бойового завдання внаслідок удару дроном-камікадзе поблизу населеного пункту Різниківка Бахмутського району Донецької області. Дмитро не встиг створити власну сім’ю. Йому навіки 33.
Іван Трускавецький
У Хмельницькому відбулося прощання із воїном Іваном Трускавецьким. Тривалий час захисник вважався зниклим безвісти.
Іван Трускавецький родом із Львівщини. Більше двадцяти п’яти років тому він разом із рідними переїхав до Хмельницького, де жив і працював. Деякий час чоловік їздив на заробітки до Чехії, однак після початку повномасштабного вторгнення повернувся додому і ухвалив рішення стати на захист країни.
Наприкінці 2022 року він добровольцем долучився до Збройних сил України. Служив у 425-му окремому штурмовому батальйоні «Скеля».
28 квітня 2024 року Іван Трускавецький загинув на Покровському напрямку під час бойового завдання.
Йому назавжди 43 роки.
Сергій Пастух
У Хмельницькому попрощалися із 43-річним Сергієм Пастухом. Чоловік із початком війни разом з родиною повернувся з-за кордону і приєднався до хмельницького 19-го окремого стрілецького батальйону. Був старшим сержантом взводу.
Хмельничанин Сергій Пастух народився 26 квітня 1981 року.
Брав участь у боях за Харківщину, пройшов Серебрянський ліс. Воював на Донецькому напрямку. У Сергія був позивний «Громус».
Сергій Пастух загинув 30 вересня 2024 року неподалік Лиману на Донецькому напрямку. Лише нещодавно вдалося забрати його тіло й ідентифікувати.
Андрій Момот
На Хмельниччині попрощалися із полеглим військовим Андрієм Момотом, 1991 року народження.
Чоловік родом із Красилова. Вважався зниклим безвісти з 27 вересня 2024 року.
Згідно з офіційною інформацією, Андрій Момот загинув 27 вересня поблизу населеного пункту Веселе Глушковського району Курської області.
Андрій Момот працював на машинобудівному заводі, деякий час був на заробітках за кордоном. Був мобілізований до Збройних сил України на початку липня 2024 року.
Йому назавжди 33.
Олег Довжний
До рідного дому назавжди повернувся солдат Олег Довжний, житель села Шарівка.
Він загинув 29 жовтня 2025 року поблизу населеного пункту Мирноград Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання.
Валерій Мартинюк
Про загибель воїна повідомила Сахновецька територіальна громада.
20 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання загинув солдат Валерій Мартинюк, 1976 року народження, житель села Великі Пузирки. Він служив кулеметником у складі територіальної оборони військової частини А7034.
Валерій отримав поранення, несумісне з життям, поблизу населеного пункту Охотниче Пологівського району Запорізької області.
Микола Пасічник
У Теофіпольській громаді повідомили про загибель Миколи Пасічника, мешканця села Турівка. Із вересня 2024 року він вважався безвісти зниклим. Лише тепер стало відомо, що Микола загинув.
Микола народився 22 травня 2000 року. Навчався у Хмельницькому музичному училищі. У 2018 році підписав контракт на службу в Збройних силах України.
Воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила.
Був на найскладніших ділянках фронту: Попасна, Золоте, Волноваха, Херсонщина, Часів Яр.
Сергій Нерода
Полонська міська рада повідомила, що до села Варварівка повернувся «на щиті» старший солдат Сергій Нерода.
Воїн народився 17 липня 1990 року. Служив стрільцем 1 відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
Загинув 1 листопада 2025 року під час виконання бойового спеціального завдання поблизу населеного пункту Яблунівка Донецької області.
Сергію було 35 років.
Руслан Софійчук
Староушицька громада висловила щирі співчуття рідним і близьким солдата Руслана Софійчука, який загинув 26 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Щербаки Запорізької області.
Він народився 25 квітня 2004 року. Служив стрільцем стрілецького взводу стрілецької роти.
Герою було лише 21 рік.
Сергій Сторожук
«На щиті» повернувся захисник із Полонного — солдат Сергій Сторожук.
Боєць народився 1 лютого 1993 року. Служив кулеметником аеромобільного відділення аеромобільного батальйону.
Загинув 28 жовтня 2025 року поблизу населеного пункту Шахове Донецької області.
Йому було 32 роки.
Олександр Стельмашук
Ізяславська міська рада повідомила, що назавжди повернувся на рідну землю 44-річний мешканець села Радошівка, молодший сержант, командир стрілецького відділення Олександр Стельмашук. Його серце зупинилося 26 жовтня 2025 року у стінах головного військового госпіталю у Києві.
Поховали воїна у його рідному селі Радошівка.
Михайло Пірус
Старокостянтинівська міська рада повідомила, що громада попрощалася із солдатом Михайлом Пірусом.
Він народився у 1986 році. Помер 2 листопада 2025 року від ускладнень після поранення, отриманого під час виконання бойового завдання.
Йому було 39 років.
Олександр Дідур
У Городку відбулося прощання з Олександром Дідуром, який понад рік вважався зниклим безвісти.
Олександр народився у селі Купин у 1976 році, пізніше родина переїхала до Городка. Він здобув фах столяра, служив в армії, створив родину і виховував четверо дітей.
Останні роки родина проживала у Хмельницькому, Олександр займався ремонтами. Та коли почалася Велика війна, він, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». У липні 2024 року зв’язок із воїном перервався. Після тривалих пошуків і болісних очікувань ДНК-експертиза підтвердила загибель Олександра.
Микола Мясковський
У Білогірській громаді повідомили, що 26 жовтня 2025 року поблизу населеного пункту Водолазьке Синельниківського району на Дніпропетровщині унаслідок ворожого ракетного удару загинув молодший сержант Микола Мясковський.
Микола Мясковський народився і виріс на Білогірщині, у селі Ставищани. Коли ж створив власну родину, перебрався у Волинську область. Мешкав у Рожищенській тергромаді, селі Пожарки.
Від початку повномасштабного вторгнення Микола Мясковський волонтерив й допомагав військовим. У жовтні 2024 року вже сам був у складі війська. Чоловіка призначили командиром відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки, взводу технічного забезпечення, мотопіхотного батальйону.
Миколі Мясковському назавжди залишилося 28.
