Мама сподівається, що це почують вінничани
Після публікації у газеті «Суперечка через мурал Грєнці» матір загиблого 18-річного Героя України Назарія Гринцевича Маріанна Колос звернулася до працівників редакції і пояснила свою позицію.
Як ми уже повідомляли, пані Маріанна просить дозволити намалювати на фасаді Вінницької школи № 32 мурал із портретом сина. Наймолодший захисник «Азова» Назарій закінчив саме цю вінницьку школу.
Жінка пояснила своє прохання тим, що про це просив Грєнка, коли спілкувався з рідними перед загибеллю.
«Мені прикро, що батьки інших полеглих на війні випускників цього навчального закладу виступили проти моєї ініціативи. Мовляв, або — всі, або — ніхто. І зупинились на тому, що всім потрібно встановити однакові меморіальні дошки. Або ж зробити для всіх сімох один мурал. У принципі, з огляду на те, що таке рішення більшості, можна було б припинити цю розмову.
Однак, є нюанси. І, здається, вони варті того, щоб розмову продовжити. І щоб їх почули жителі Вінниці. Мій син, Назарій Гринцевич, який у 18 років став Героєм України за самовідданість, мужність і патріотизм, проявлені під час захисту України від російських окупантів, — наймолодший воїн-вінничанин, удостоєний цього почесного звання. Він пішов на фронт добровольцем у перші дні повномасштабної війни, хоча за віком мав законну відстрочку.
Назарій пішов на фронт не з цікавості чи примусу. Він пішов захищати свою країну. Це був його свідомий вибір. І саме завдяки першим вмотивованим добровольцям «парадний марш» російських терористичних військ був зупинений, а ворог відкинутий із частини ТОТ. Я знаю, що захоплені вчинком Грєнки сотні молодих вінничан поповнили лави Сил оборони.
А це вже про патріотизм, який, на жаль, наразі суспільство ще не засвоїло як природний стан кожного громадянина. На мою думку, саме школа як державна інституція в першу чергу мала би вчити патріотизму. І якби хоча б після 2014 року це було пріоритетом всіх українських навчальних закладів, то, можливо, Україна уникнула б такої руйнівної агресії з боку сусідньої імперії зла.
Бо відсоток ждунів, зрадників, ухилянтів, розкрадачів бюджету та байдужих був би мінімальний. Як на мене, то найближчим для учнів прикладом для наслідування може бути їхній ровесник, 18-річний Герой України Назарій Гринцевич. Тому мені здалося, що його великий портрет на фасаді школи буде надихати учнів любити Україну так, як її любив мій син. І захищати її так, як це зробив Назарій.
Я розумію, що про кожного загиблого нашого Захисника потрібно із вдячністю розповідати, бо кожен із них віддав за Україну найдорожче, що в нього було, — своє життя. І кожен із них заслуговує на гідне вшанування. І ми мусимо це робити не лише на кладовищах та Алеях Героїв. І у Вінниці є багато приміщень, де героїчні Захисники здобували вищу освіту, працювали, займалися спортом. І там вистачає сірих фасадів. Мені здається, що кожен із загиблих героїв заслуговує на персональний мурал.
А Назарій загинув невдовзі після закінчення школи. То де вшановувати його пам’ять, як не тут? Якось ми стояли з молодшими дітьми біля меморіальної дошки одному Захиснику. Я запитала у них, що їм більше подобається: цей ескіз мурала чи меморіальна дошка з гарбо. Діти сказали, що мурал їм подобається більше. І якщо старші люди звично сприймають меморіальні дошки, то молодим хочеться бачити це в сучасній стилістиці.
То чому ж на фасаді школи №32 не може бути персональний мурал на честь героїчного випускника? Тим більше, що у мене вже є ескіз. А молоді художники із задоволенням готові долучитися до реалізації цього меморіального проєкту».
Підготував
Сергій Бойчук
Від редакції. Є речі, які своєю надзвичайною делікатністю вимагають суспільного компромісу. По-перше, здатність до компромісу — це ознака цивілізованої нації. По-друге, рішення, прийняте в результаті компромісу, не викликають негативних резонансів, чого нам і так вистачає. Ми готові вислухати точку зору кожного з батьків загиблих випускників тридцять другої школи.
