Основний Закон у нас справедливий. От тільки з гарантіями постійні проблеми. Або наші чиновники та депутати не читали Конституцію, або їм на неї начхати. На жаль, чомусь напрошується думка, що таки начхати… Для них головне – максимально комфортне життя за рахунок платників податків.

Адже наші депутати-слуги народу та інші недоторканні й безкарні давно вже існують в іншому вимірі, поза правовим полем, уникаючи відповідальності. А нам підсовують закони та порядки, які часто навіть протирічать Конституції України.

Візьмімо хоча би статтю 49. Ніби охорона здоров’я, за Конституцією, забезпечується державним фінансуванням. Ніби у державних та комунальних медзакладах лікування безоплатне. І скільки тих щасливчиків, які його отримали? А скільки не дочекались? Найцікавіше, що наш Основний Закон забороняє скорочувати комунальні та державні медичні заклади. І кого це стримало від закриття сотень лікарень та фапів?

Можливо, дехто з подивуванням перечитає 95-у статтю Конституції України, де записано, що бюджетна система нашої країни будується на засадах СПРАВЕДЛИВОСТІ і неупередженого розподілу суспільного багатства між ГРОМАДЯНАМИ й територіальними громадами. Як же з цим ліпиться співвідношення зарплат трудягам, які заробляють гроші до бюджету, і тим, хто їх споживає: народним слугам — депутатам, міністрам, прокурорам, суддям, чиновникам? Хіба це справедливий розподіл пенсій, коли лише 10 відсотків віп-пенсіонерів отримують більш-менш справедливу пенсію, а решті держава виплачує копійки?! Якраз тим, у кого найбільший стаж і хто виконував найважчу роботу. Але чомусь при цьому гарант вважає справедливими місячні зарплати керівництва держпідприємств та установ від 300000 до 12000000 гривень. Та ще й закриває очі на мільйонні премії цих керівників.

Мабуть, за те, що зробили нам космічні ціни на енергоносії. Чи, може, вони тими бюджетними, зібраними з наших податків та виплат, грішми діляться? Напевно, багатьом, особливо молодим, які ще не встигли прочитати наш Основний Закон, буде цікаво дізнатися, що кожен українець, згідно з Конституцією, має право на працю в своїй країні. 43-я стаття навіть конкретно визначає, що саме держава повинна потурбуватися про робочі місця для українців. Але чомусь держава мовчки спостерігає, як знищуються дієздатні підприємства разом із тими самими робочими місцями. І ніби не помічає, що мільйони не працевлаштованих у себе на Батьківщині українців масово покидають країну в пошуках роботи.

А потім Пенсійний фонд хапається за голову, що має страшний дефіцит, що немає чим виплачувати пенсій, бо в Україні на одного працюючого вже два з половиною пенсіонери. То хто створює це зачароване коло? Люди, які теж хочуть нормально жити, чи держава, котра не може їм гарантувати виконання вимог Конституції? Читаю ще кілька статей: громадяни мають рівні права, свободи і є рівними перед законом. Обов’язок держави — захищати життя людини. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ніхто не може узурпувати державну владу. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань…

Це все гарантує громадянам Конституція України, Основний Закон країни, який має найвищу юридичну силу. А чому насправді сьогодні це більше нагадує якісь лозунги, чому так легко державою порушуються вимоги Конституції – питання і до нас самих. Нас мільйони, і ми поки що маємо закон, який може забезпечити в нашій країні гідне життя для кожного громадянина. Цей закон навіть унеможливлює використання армії та інших військових формувань для обмежень прав і свобод громадян.

Він чітко визначає місце абсолютно кожного. Наприклад, місцеві адміністрації на відповідній території забезпечують законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

Увага, не перешкоджання за допомогою тітушок вільному волевиявленню громадян, їхньому праву на соціальну справедливість, як це останнім часом роблять місцеві можновладці, а виконання вимог Конституції. У зв’язку з цим хочу процитувати ще одну статтю з Основного Закону, її номер 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади чи місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. А вони зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь. Не відписку, шановні пани чиновники. А чітко, конкретно і з переконливими аргументами, щоб скаржник зрозумів, що ви добросовісно виконуєте свої службові обов’язки і не лукавите перед ним та суспільством…

Напередодні Дня Конституції не завадило б кожному перечитати тих сімдесят статей Основного Закону. Це займе небагато часу, але, думаю, додасть кожному українцеві впевненості в завтрашньому дні. У цій країні була, є і буде головною людина, люди, український народ, а не чиновник, депутат чи навіть президент. Ми маємо правильний Основний Закон, залишається лише нам, господарям країни, вимагати від усіх, хто гарантує, мусить забезпечувати його виконання, добросовісно робити свою роботу. А якщо гарант і вся державна машина ігноруватимуть справедливі вимоги народу, фальшуватимуть законодавчі акти на кшталт закону про антикорупційний суд, шукатимуть спосіб, як знову обдурити народ і переписати Конституцію на свою користь, тоді громадянам нічого не залишиться, як використати своє законне право на безпосереднє здійснення влади.

За 26 років ми вже достатньо находилися манівцями, щоби знову губити дорогу до європейського дому з цивілізованими порядками і верховенством права.

Головний редактор газети «33-й канал»