Ми – не майдануті! Просто кожен із українців ще тоді зробив вибір – хто він – свиня, що хоче корита і «родіна там де харашо», чи людина що має в душі те, що не вмирає!
Небайдужість! Людяність! Честь!
І нехай сьогодні ці – чегевари і мідаси, проффесори і рижі, що сиділи по закутках і чекали чия візьме, одягають найдорожчі лейби і радіють як «наї..ли піпл -лахов», помародеривши на горі війни і потоптались на цвинтарях Героїв, вони кануть у Лету!
Бо поросят в людській подобі до Раю не пускають!
Бо в їхньому серці і душі вже не буде того духу Людини!
Найбільший суд – власної совісті! І якщо вони її. остаточно втратили, то буде поряд, без сумніву, завжди смердіти! Біля них і за ними!
Тим зловонням і болотом в яке вони себе затягли, риючись рилами, щоб «отмить золотого тільця»!
Але є ми – для них «майдануті»! Ті, що вийшли на Майдани, ризикуючи усім, ті що в шльопанцях пішли на фронт щоб захистити свою вільну і незалежну Україну! Які пожертвували своїм життям за інших братів і сестер – нас, українців! І їхня велич буде вічним оберегом вже Божого війська над тобою, Україно!
Які зараз в окопах! В болоті – але іншому! Рідної землі, запах якої возвеличує, а не кидає в лайно мороку!
Бо ще ніколи і ніде! НІКОМУ! Мільярдерам і «зіркам» Бог не пробачив МАРОДЕРСТВА у власного народу!
Народе мій, багатостраждальний, ти досі «стоїш на землі, а торкаєшся неба» бо маєш синів і дочок, ГІДНИХ і ВІЛЬНИХ! Які мають честь і сміливість тебе захищати! В тилу робити все, щоб наблизити перемогу над рашизмом і моральними дегенератами в тилу!
Ми вистоїмо! Як вистояли тоді!
Ми переможемо! Як перемогли тоді!
Я горда, що із колегами – журналістами вийшла і приєдналась до цього МОРЯ ВІЛЬНИХ і ГІДНИХ! І досі у вухах той дзвін Михайлівського собору! І руки в мозолях священника Івана Сидора, що вибрав народ! Він безупинно дзвонив і пробуджував кожного, нагадував, що ми люди, а не раби!
Слава Україні! Єднаймося і тримаймося!
Тетяна Редько, заслужений журналіст України
