У 1941 році влітку вже в окупованому німцями Оратівському районі радянські танкісти вчинили сміливий рейд тилами ворога.
– Вперше я почув цю історію у 1999 році від земляків – ветеранів війни у рідному селі Юшківцях. Згодом опитував селян і нещодавно дізнався детальні подробиці. Наприкінці липня 1941 року наш район повністю окупували німці. 27 липня захопили Юшківці, сусідні села Дівочин, Сабарівку. Нині це Сабарівська сільська рада. Жодного бою в селі не було. У селі лише старі, молодь, діти… Два потужних німецьких напівгусеничних бронетранспортери виїхали на берег біля річки. Ворожі солдати гайда купитись, засмагати та відпочивати. Спекотний липневий день. Над річкою великий горбок… І ось на цей горбок зненацька вилетів радянський танк Т-34! – розповів краєзнавець Олександр Ханас. – Два влучні постріли з танкової гармати – обидві німецькі бронемашини спалахнули, наче смолоскипи, а німці посипались горохом… Налякані солдати стрімголов з річки – хто встиг штани й чоботи одягнути, хто повністю голий чи в трусах.
Одна бабуся, а тоді ще дівчинка, згадувала, як один німець тікав городами, одягнутий лише у портупею із кобурою, яку застібав на бігу… А сміливі танкісти пролетіли вулицями села, відсалютувавши людям – ми ще повернемось і переможемо! У люці башти командир танку – молодий хлопчина, за розповідями селян – лейтенант чи молодший лейтенант, махав руками людям! Танк рвонув у напрямку Черкаської області – далі рейдом по німецьких тилах пробиватись до своїх! Люди добре запам’ятали номер танка – «36». Згорілі німецькі бронемашини ще довго стояли в селі. Місцеві згодом розібрали їх на металобрухт. Іван Петрович Трохимчук, який живий досі, забрав дверцята від одного знищеного броньовика. Він згодом віддав їх мені. Я був на цьому пагорбі. Наші танкісти стріляли майже впритул – до німців було десь метрів 250… Снайперський постріл!
Олександр Ханас каже – імена мужніх танкістів невідомі. Досі у офіційних документах їхній подвиг взагалі не відображений… Але відомо, що у екіпажі було, як мінімум, троє танкістів. Тож людська пам’ять навіки зберегла їхній мужній вчинок.
– Звідки взявся цей танк, чи довго робив свій рейд німецькими тилами, чи ще громив німців по інших селах? Думаю, так! Відомо, що територією нашого району тоді відступала 140 стрілецька дивізія Червоної Армії. Вона входила до складу Шостої армії. Відступали від кордону СРСР. Оборонялась тут і протитанкова бригада Героя Радянського Союзу Турбіна. Можливо, танк їхній. Можливо, з інших частин, які були перемелені у жорстоких боях. Бійці, командири — піхотинці, танкісти, артилеристи, інші військовики, з різних підрозділів – тоді часто гуртувались у загони – легше разом відступати та із ворогом битись… Доля цієї армії склалась дуже трагічно – німці знищили її та частково полонили у страшному котлі під Уманню вже восени 1941 року.
З оточення вдалось вирватись небагатьом. Можливо, сміливі танкісти поклали там свої голови, – розповідає краєзнавець. — А може, навпаки, хлопці пройшли усю війну, знову визволяли Вінниччину та закінчили бої у Берліні. Може, це були наші земляки-вінничани! Разом із військовими істориками, краєзнавцями намагаємось це встановити! Просимо відгукнутись людей, оратівчан – можливо, комусь відомо про цей бій чи схожі випадки за розповідями рідних і близьких – учасників війни 1941-1945 року. Можливо, чиїсь дідусь чи прадід розповідав щось схоже!
