Тоді це виглядало як особиста трагедія. Сьогодні — як тривожний символ. Бо саме його ім’я спливло у списку людей, на яких влада збирала секретні досьє. І країна нарешті побачила масштаб.

Директор НАБУ Семен Кривонос публічно заявив у парламенті: бек-офіс Міндіча та Деркача зібрав конфіденційні довідки на 527 осіб.

Дані — повний набір: адреси, телефони, ІПН, родичі, майно.

Медіа одностайні: таку інформацію могли зливати лише силові структури — СБУ, поліція, податкова й реєстри Мін’юсту.

Склад списку — рентген політичного страху Банкової:

• 15 детективів НАБУ — щоб зламати розслідування МО та «Енергоатома».
• 16 народних депутатів, серед них Железняк — критик Зеленського.
• 18 міністрів і заступників — навіть лояльних.
• 10 журналістів, зокрема Юрій Ніколов та Олекса Шалайський — чорний список для знищення розслідувань.
• 9 співробітників СБУ — а форма довідок ідентична внутрішнім документам спецслужби.
• Експерти Мін’юсту, колишнє керівництво «Нафтогазу», «Укренерго» — спроба контролю над судами й держактивами.

Усі медіа пишуть:

це не корупція — це створення приватної спецслужби при владі.

Масштаб незаконного збору даних перевищив навіть епоху Януковича.

Найчастіше повторювана теза журналістів:

Міндіч — не мозок операції. Мозок — Єрмак.

Масив у 527 досьє неможливий без політичного покровительства на вищому рівні.

Ціль списку — всі, хто міг заважати: антикорупційні органи, медіа, депутати, урядовці.

Наслідки вже очевидні:

– чиновники масово шукають юридичний захист;

– журналісти говорять про спробу знищити свободу слова;

– європейські медіа піднімають тему токсичності української влади.

Підсумок зайняв один рядок у всіх оглядах:

в Україні збудовано мафіозний механізм контролю над державою через силові органи.

І так, у цьому контексті смерть Шалайського справді виглядає страшним дзвінком.

В. Цибулько