Сьогоднішні обшуки в квартирі та кабінеті Андрія Єрмака — це не просто PR-акція НАБУ. Це перший випадок в історії України, коли детективи антикорупційного бюро прийшли до людини, яка де-факто є другою особою держави.
Але у розумінні того, що сьогодні відбувається треба розуміти, що справа «Мідас» — це не нова справа — це усі валізи з готівкою через кордони, це усі зрадники, що втекли з грошима і скарбами, це втрата Криму і частини Донбасу у 2014 і це повномасштабне вторгнення у 2022.
«Мідас» — це не про окремих «злодіїв у законі». Це лакмусовий папірець минулого в якому були замазані усі президенти і політики, це про систему, яку Росія ретельно вибудовувала 34 роки в Україні. Саме для того, щоб наша з вами держава ніколи не могла стати незалежною, а головне повноцінною частиною Європи. І ця система має два головних стовпи: корупцію як механізм зовнішнього впливу і управління, і російську мову як інструмент ментального поневолення.
Доказ №1. Корупція = канал прямого впливу ФСБ
У справі «Мідас» уже зафіксовано:
527 досьє, зібраних підозрюваними на детективів НАБУ, суддів, депутатів і міністрів (класичний набір ФСБ «активних заходів»);
прямі зв’язки організаторів схеми з Андрієм Деркачем — людиною, яка нині є сенатором РФ і офіційно перебуває під українськими санкціями за держзраду;
розкрадання в «Енергоатомі» та оборонних закупівлях — тобто в тих сферах, де кожна вкрадена гривня прямо послаблює фронт.
Усі ми повинні розуміти, що це не «просто масштабна корупція», це відображення в дзеркалі зовнішнього керування.
Людина, яка бере хабар чи виводить мільярди через фіктивні фірми, автоматично стає об’єктом вербування. У ФСБ навіть є внутрішній термін — «крючок». Корупція і є саме той потрібний росіянам гачок, на який Росія ловила українських президентів, прем’єрів, генералів і суддів усі 34 роки.
Доказ №2. Російська мова = маркер лояльності до «русского мира»
Проведіть простий експеримент: подивіться інтерв’ю всіх ключових фігурантів справи «Мідас» за останні 10 років. Практично всі вони спілкуються російською навіть після 2022 року. Це не збіг.
Російська мова в українському владному кабінеті — це не «зручність» і не «привчена з дитинства». Це для службовців ФСБ сигнал: «Він може стати своїм — нашим». Сигнал, який чітко зчитується в Москві. Саме тому ФСБ так легко вербувала Януковича, Азарова, Портнова, Медведчука, Деркача, Шарія — всі вони говорили «на родном» і любили історію Росії і російську культуру — від сучасних зірок, до класиків літератури чи музики.
«Язик» був сигналом чи пропуском до клубу, де тебе можна було нагородити, купити, чи залякати і завербувати.
Коли у 2025 році високопосадовець дозволяє собі вести нараду російською — це не побутове явище. Це політична декларація: «Я не до кінця з Україною», бо якась моя частина ще там. А значить можливо і рахунки з майном.
Це стосується і нас з вами. Коли ми говоримо російською між собою чи хтось кого ми свідомо обрали, а вони говорять «язиком» на нарадах, і цей хтось — не «якась чужа людина». Вони уособлення нас самих. Саме так ми зрадили нашим мріям і меті, яка могла бути вирішальною для долі країни сьогодні, але не стала.
Невже ви досі думаєте, що російська мова — це «просто язик»?
Це наша ганьба. А головне — це наша слабкість. Нарешті наша аморальність — і нею залишиться поки наші діти щодня вдома у школах і садочках переховуються у підвалах від «шахедів» і ракет. Поки наші воїни мерзнуть і гинуть у окопах, захищаючи… до речі, що і кого захищаючи, якщо ми не змінюємося?
Кожен, хто бере чи дає хоч одну гривню хабаря — зрадник. Бо ці гроші завтра будуть виведені з країни і простими чи складними путями перетворяться на російські снаряди і ракети, які прилетять у наші оселі. Це не пафос. Це правда, від якої пече очі.
Чому саме ці два інструменти Росія використовувала 34 роки?
Бо вони ідеально доповнюють один одного:
Корупція робить чиновника залежним — він боїться втратити гроші й владу.
Російська мова робить його лояльним і ментально близьким — легше домовитися (говорим на одном языке), легше шантажувати, легше завербувати.
Результат — держава Україна, яка за всіма об’єктивними показниками на 1991 рік (територія, населення, ресурси, технології, освіченість) мала стати третьою економікою Європи після Німеччини та Франції, у 2022 році була змушена відбиватися від вторгнення країни з ВВП, меншим за штат Техас, а що гірше — відбиватися від країни яка ще вчора називала тебе «сестрою, меншим братом, ріднею, спорідненим народом і т.і.»
Уважно прислухайтесь ще раз:
ми могли бути третьою державою Європи. Ми мали все: чорноземи, мізки, море, заводи, 52 мільйони людей у 1991-му.
Польща стартувала з тих же позицій, але з меншими можливостями — і сьогодні живе краще за Іспанію.
А ми? Ми дозволили Москві годувати нас отрутою двічі на день: вранці — російською по телевізору, ввечері — конвертом з готівкою чи хабарем постовому ДАІ.
Може досить стояти спиною до своєї мрії?
Що треба зробити, щоб раз і назавжди вирвати Україну з російських лещат?
Як для мене, дві радикальні, але єдині дієві речі:
Повна відмова від російської мови у державному та публічному житті. Російський язик має зникнути з кабінетів, судів, шкіл, армії, медіа і нашого обігу. Назавжди. Хто після справи «Мідас» дозволяє собі «так зручніше» — йде геть з роботи чи президентства. Без пояснень. Без дискусій. Бо кожне російське слово у владі — це куля в спину нашим воїнам.
Не «поступово», не «кому як зручно», не «за бажанням» (виключення: там де тебе не можуть чути українці — в собі, або в Москві). Повна. Бо поки в кабінетах влади звучить російська — там завжди буде місце для ФСБ і «Мідас».
Нульова толерантність до корупції на всіх рівнях. Не «велика риба — дрібна можна», не «війна ж». Нуль! Бо кожен хабар — це цвях у труну української армії та майбутнього незалежної держави України з прекрасною метою стати третьою країною Євросоюзу.
Від хабаря постовому до родинних мільярдів у офшорах! Хто взяв — сідає. Хто дав — сідає разом із ним. Хто покриває — сідає першим! Корупцію припиняємо. Всю.
Тільки коли ми знищимо ці два стовпи російського впливу, ми переможемо Росію не тільки на полі бою, а й у головах, серцях і душах.
Це боляче. Це незручно. Це ризиковано. Це вимагає від кожного з нас щодня робити вибір. Але іншого шляху немає. Бо якщо ми зараз не вирвемо ці два російських корені з наших сердець — ми втратимо країну про яку мріємо. Не Путін її забере. Ми самі її віддамо.
Але якщо ми зробимо це — якщо ми нарешті станемо самими собою, українцями, які говорять українською і живуть чесно — то за десять років світ не впізнає нас.
Мета, заради якої варто терпіти будь-які незручності
Уявіть Україну 2035-2045 року:
третя економіка Європи;
ВВП на душу населення вище, ніж у Польщі;
членство в ЄС і НАТО;
армія, яку боїться навіть Росія;
жодного чиновника, який дозволяє собі говорити російською на роботі;
