Не думав, що буду писати вже третій допис «про мову і язык», але коментарі в стилі «проста ти всєґда жил на западной, паетаму і разгаваріваєш на украінскам» змусили  мене ще трохи про це поговорити.

Якщо Ви думаєте, що я такий весь з себе ПРАВИЛЬНИЙ, то ні. І українську я знаю далеко недосконало

Розкажу про своє дитинство «на западной», і чому я ріс не в ідеальному україномовному оточенні, яке могло б мене налаштувати на хибний шлях, якби не моя принциповість

Я народився в 1989 році, що само собою вже залишає шлейф дитячих спогадів про розмови похилих людей «как била харашо прі савєтах», радянську коляску «мальвіна», в якій мене возили, друзів на велосипедах «арльонок», гастрономи, «серпи і молоти» на будівлях та дуже багато російської мови, в тому числі і на публічних вивісках.

Не буду Вам про це розповідати, бо в мене на сторінці дуже багато підписників поважного віку, які жили при совєтах, а не зачепили пережитки, як я.

Я ріс на російській музиці до того моменту, коли батьки на ДН мені подарували плейєр «жабку» і я придбав собі «Суперсиметрію» Океана Ельзи

Тоді я зрозумів, що можу сам обирати кого слухати, а не вбивати собі в голову штучно навіяних з телевізора Toshiba, одних і тих самих артистів «голубого огонька»

Щоб Ви розуміли, мої перші пісні на гітарі були: «очарована-околдована», «мохнатий шмєль», «отчєго так в росіі бєрьози шумят» і т.д. І я співав такі речі на День вчителя в школі, якихось звітних концертах. І зал підспівував, аплодував

Ми з сестрою (в 12 і в 7 років відповідно), співали вдома напам‘ять для батька «в Афганістанє, в чьорнам тюльпанє, с водкой в стаканє ми молча пливьом над зємльой», бо він дуже любив розенбаума

Коли я був капітаном футбольної команди, то виводив команду на поле з криком: «Командє напротів – фізкульт прівєт!»  І чомусь всі кричалки в футболі були російською: «пєрвий мячь», «вишлі», «товаріщь судья»

Взагалі, на Волині тоді був конкретний суржик

Лише коли переїхав вчитися в Тернопіль, то почув, якою вишуканою може бути українська мова, якщо її любити і поважати

Але був ошелешений тим, що в Тернополі дуже любили рускій шансон.Тоді я вперше познайомився з піснями «храні єво на пісьменном столє», «районний прокурор прі галстукє с портфєлєм», «марджанджа», «3 сєнтября»  і т.д.

Ресторанчики (чи кабаки), де була жива музика – стабільно виконували ці речі

Я не міг зрозуміти, як можна водночас вміти так гарно розмовляти українською і паралельно любити блатні російські пісні. Для мене це антагонічні речі. Щось схоже на поєднання тендітності і грубості

Коротше кажучи, в Тернополі я зрозумів, що мені хочеться позбутися  «сміттєвих» слів зі свого лексикону і гарною мовою подавати приклад іншим.

Коли я приїжджав на канікули додому, то бачив, що деякі мої шкільні друзі поверталися (навіть після першого семестру) студентами з Києва чи зі східних міст, і вже розмовляли російською. Вони всі казали, що так крутіше. Одразу на літніх дискотеках в маленькому місті на Заході країни  лунали російські вигуки в мікрофон, типу «ручькі више», «я вас не слишу» і т.д., бо це повернувся наш Ігорко з Києва

Мене починали ці речі помаленько дратувати

Потім приходив до бабусі і дідуся, де мені часто давали зауваження на рахунок якогось випадково сказаного російського слова, але коли дідусь стабільно жартував російськими приказками типу: «Малєнькій ворон, но клюв большой», то чомусь всі хіхікали і не звертали на це увагу

Книги читав в основному російськомовні, фільми на DVD дивився теж з російським дубляжем, а сусідка по сходовій площадці –  російськомовна білоруска

Пізніше, я починав розуміти, що багато людей пригнічені і соромляться мови, бо російськомовні вважають їх селянами. Ніби в місті живе еліта і вона російськомовна, а от село все на мові чи суржику

Коли я потрапив на Х-Фактор, то розмовляв єдиний українською поза етером. Але через те, що я впевнено розмовляв українською, за декілька днів до мене приєдналися ще декілька людей. До того вони соромилися розмовляюти українською з іншими російськомовними учасниками

Далі я жив у Києві.

Коли в перший рік проживання кричав у маршрутці: «На зупинці», то поверталася вся маршрутка подивитися на цього сміливця

Через 3 роки таких україномовних крикунів у маршрутці було десь троє, а через 5 років вже половина маршрутки

Та коли я почув впевнене «на зупинці!» від величезного, м‘язистого, двометрового хлопця, і всі стоячі люди в маршрутці «на раз-два» розішлися, я зрозумів, що нам, україномовним, потрібно більше таких публічних носіїв мови, авторитетів

В той самий час у мене всі музиканти були з Луганської області. Тоді – так, російськомовні. Зараз вони всі україномовні

Сьогодні за приклад можу взяти те, що  мої викладачі музики, спорту, барбер і т.д. – в побуті російськомовні, але зі мною – україномовні. Тільки вартує мені відійти, то одразу спілкуються з іншими російською

Тому, не кажіть, що в мене не було можливостей звернути не туди, а ви не там народилися

Я просто поважаю нашу рідну ( і нескладну для російськомовних) мову! Радію, що мене ідентифікують за мовою одразу, як українця. А також я не забув історію і не забув на якій мові вороги вбивали та ґвалтували людей в Бучі, Ірпені, Маріуполі і т.д.

А батько, почувши від розенбаума, що «Крим ісконна рускій» – зібрав усі його диски в 2014-му і викинув у смітник

Мені не треба когось переконувати перейти на українську, бо люди з хорошим інтелектом і розуміючі ситуацію, вже це зробили.

Аркадій Войтюк