Занадто оптимістично , але загалом десь в цьому напрямку все і рухається. Трампу не вдасться злити Україну без дозволу Європи, а Європа добровільно на це ніколи не погодиться і якщо її почнуть ламати через коліно, то у протистоянні з Штатами вона таки зробить своїм союзником Китай, від чого в Вашингтоні точно не будуть в захваті. Китай ще той союзник, але заради протистояння з Штатами він піде на любі угоди.
Отже який висновок можна зробити ?
– До березня наступного року все залишиться статус скво, глухий кут в перемовинах і продовження війни. Сумно, але поки сам Путін не погодиться її закінчити на прийнятних для нас і Європи умовах, то війна не закінчиться. А він погодиться тільки тоді, коли не буде мати ресурсів на її продовження.
Ось така банальна істина.
Макрон умовляє Сі звалити на себе те, що ніяк не вдається зробити Трампу.
Схоже, європейці беруть, точніше намагаються взяти процес закінчення війни у свої руки.
І, звісно, президент Франції приїхав до Китаю саме за цим. Але, щоб пропонувати, треба, натомість, дати щось рівноцінне.
Що може запропонувати Макрон? Швидше за все, йтиметься про технології і, звичайно, товарообмін.
Макрон привіз із собою до Пекіна особливий сувенір. Він збирається запросити Сі на саміт «Великої сімки» розвинутих країн у французький курорт Евіан наступного року.
До анексії Криму восьмим, почесним, членом сімки був Володимир Путін. Макрон, власне, запропонує Сі зайняти його місце та закріпити за Росією роль васала Китаю.
Якщо розсудити здорово, то Сі вже витиснув із сусідньої країни все, що міг. Причому, нічого, майже не даючи натомість. Достатньо лише поглянути на вирубані найбагатші сибірські ліси. Вугілля Китай теж перестав купувати.
Ну а та сама нафта купується з таким дисконтом, що незрозуміло, хто за неї доплачує нафтовикам.
Поки Макрон запропонував Сі забезпечити можливість припинення обстрілу інфраструктур.
Чи піде на це бункер? Швидше за все, що ні(
Мерзнуть його громадяни чи ні, його абсолютно не хвилює.
Тепер йому потрібна повна зупинка війни. Ні на що інше він не піде
Незважаючи на браваду, бункерний розуміє, що треба війну закінчувати.
Але зробити перший крок він уже не може. Що й казати, спізнився. Запропонувати як трофей руїни Покровська, незважаючи на істеричну значущість перетвореного на руїни міста, однозначно не вдасться.
Розуміючи, що м’ясо закінчується, а грошей просто немає і не передбачається, бункерний намагається шляхом маніпуляцій змусити Трампа натиснути на Зеленського та змусити його відмовитись від Донбасу, а точніше піти на капітуляцію.
Хотів би Трамп у цьому допомогти другу чи ні, зараз ніхто не скаже.
Але президент США розуміє, що це не дозволить не лише Європа, а й власний Конгрес.
Якби рейтинг зашкалював, він міг би, як завжди, не помітити певних настроїв.
Але, на його жаль, від колишньої підтримки, навіть однопартійців, не залишилося і сліду.
Зараз, Трамп перебуває у розгубленості. Швидше за все, його посланці намагалися вмовити бункерного зробити, точніше імітувати хоч якусь згоду. Але ліліпут тертий калач.
Зараз, Трамп його остання надія, щоб вийти, вже не сухим, але трохи підмоченим із води. І, звичайно, знаючи, як американцеві потрібен позитивний результат, він не відступиться.
Але, мабуть, не доля (!)
Трамп і так зробив усе, що міг. Щодо наступних кроків, то за ними вже так пильно спостерігають, що мова однозначно піде не про Нобелівку, а про Імпічмент. Іншими словами, бункерний пропонує замість тріумфу, ганьбу, а цей варіант Трамп собі, точно, дозволити не може.
Швидше за все, він візьме паузу і переключить свою увагу на Венесуелу.
Сьогодні, як ніколи, йому потрібна маленька переможна війна.
Європі мир поки що, не з руки. Тут, звичайно, не все радісно, але така реальність.
Тим більше, що бункерний намагається, погрожує спопелити НАТО. Цей ліліпут хоч розуміє, який подарунок він зробив(?)
Тепер ракеток підкинуть ще з сотню іншу, і, до того ж, щоб ми трималися, дадуть пару статей ППО.
Схоже, бункерний так домовиться, що наш друг Мануель Макрон поставить в Україну те, що просив наш посол у Великій Британії.
А що? Картопляному татові можна, а нам не можна?
Долю війни вирішать далекобійні удари. Ракети, можна не сумніватися, будуть йти. У цій ситуації наше завдання не слухати нікого та довіритися військовим.
Нині, як ніколи, перемога, точніше закінчення війни, близька. Те, що москва не змогла захистити головний паливоналивний об’єкт у новоросійську ясно говорить, що ресурсів просто немає.
Ну, а танкери скоро клацатимуть. як насіння. Ну така гра була-морський бій.
Найімовірніше, саме танкерна епопея поставить останню крапку у бажанні продовжувати війну.
Валерій Голяк
