Розкопки за Гайсином, де днями у скіфському кургані розкопали чергові раритети V–IV століття до н.е., знову нагадали всій Вінниччині, Україні та світу славне минуле Поділля під час життя тут скіфів і сарматів, трипільців та їх таємничих нащадків… Історію розкопок багатих скіфських і сарматських курганів, пантеонів невідомої нам «бурштинової культури». Знайденими в скіфському кургані коштовностями біля Немирова було впаковано 7 кімнат Ермітажу у Санкт-Петербурзі. Унікальна знахідка сарматського золота в селі Пороги Ямпільського району відома на весь світ (спочатку тут довгий час жили скіфи, потім – сармати. Тому їхні кургани часом накладаються один на інший – авт.) І ці колекції скарбів уже стали світовою легендою, що не має матеріальної ціни та до цих пір не належно оцінена істориками.

Золото сарматів на півдні Вінниччини знайшла команда археологів Бориса Лобая та Володимира Прилипка. І сенсаційна знахідка саркофага сарматського царя Інісмея підняла Вінницю до статусу «столиці сарматського золота»! І лише чудо та принциповість місцевих представників влади та культури не дозволили вивезти їх до Києва та особливо Москви, яка буквально впаковувала свої головні музеї нашими знахідками. В першу чергу, так постраждав скіфський курган під Немировом, другий у Європі по величині. Ще до революції там розкопали все і вивезли до Петербурга в Ермітаж…

А сенсаційному сарматському відкриттю експедиції Вінницького обласного краєзнавчого музею під керівництвом Бориса Лобая та Володимира Прилипка цьогоріч виповниться 34 роки, бо розкопки курганів датуються жовтнем-листопадом 1984-го. Тоді археологи з обласного центру проводили розкопки двох курганів біля села Пороги Ямпільського р-ну в зоні будівництва зрошувальної системи. Науковці вчасно випередили будівельників і знайшли поховання сарматського можновладця, датоване І століттям нашої ери.

Померлий лежав у дубовому саркофазі, поруч знаходились численні золоті та срібні прикраси, дорога зброя і, головне, – золота гривна, символ влади. Все це свідчило про те, що в саркофазі лежав не просто багатій, а сарматський цар. Науковці схиляються до думки, що це поховання належить сарматському царю Інісмею, сину Фарзоя.

У царському похованні біля правого стегна небіжчика знаходився парадний меч, в оздоблених золотом піхвах. Руків’я меча та дерев’яні піхви були обтягнуті червоною шкірою.

До комплексу бойових засобів, що знаходились у порозькому похованні, окрім меча, входили кинджал, дротик, лук та стріли. Меч із Порогів – єдиний екземпляр парадної сарматської зброї в Північному Причорномор’ї. Жодні близькі аналогії декору меча з Порогів досі не відомі.

Трохи пізніше, у 1992 р., у Вінницькій області було відкрито поховання сарматської жриці. Під час розкопок кургану біля села Писарівка Ямпільського району вчені натрапили на сарматське жіноче поховання з нетиповим набором предметів: залізний ніж, латунний перстень для стрільби з лука, вістря стріли, намистини з черепашок каурі, скла, сердоліку, гагату, бурштину, агату, коралу, халцедону, а також глиняні курильниці та веретено (багато хто схиляється до думки, що так «заговорили могилу).

У ногах жінки лежали дві перевернуті догори дном червонолакові посудини – миска та чаша, під ними знаходився кіготь хижої тварини (інструмент роботи жриці); поруч з похованою лежав фрагмент жертовного каменя.

І це лише головні знахідки археологів Вінниччини в 42-х знайдених курганах на території області. Недарма, за переказами фахівців, у «гарячі дні розкопок, коли вдалось вийти «на жилу», сарматське золото носили відрами!»

– Найцінніші скарби сарматської доби знайшли саме на Поділлі. Отож, якщо тут похоронений цар, то багато хто припускає, що саме Поділля і Ямпільщина були столицею пізніх сарматів-роксоланів. Є й інша версія. Тут римське військо розгромило сарматів і був вбитий їхній цар. Його й захоронили в ще древніший курган, зробивши печеру.

«Золота колекція» сарматського золота Вінниччини неодноразово експонувалася по всьому світу — від Києва до Варшави, від Польщі до Німеччини, Австрії, Фінляндії та Італії. Нині експонати зберігаються в нашому краєзнавчому музеї.

У спогадах учасників тієї експедиції в інтерв’ю «33-му», які ще тоді були живими, стали відомі сенсаційні факти і подробиці «золотої», чи, як ще її називають фахівці, «дикої» експедиції по курганах Ямпільщини восени 84-го!

Як згадував В. Прилипко, його відрядили із шофером та бульдозеристом у Ямпільський район 10 жовтня. В час так званого археологічного спочинку:

– Так утрьох і почали ми отой свій дивовижний осінній польовий сезон. Наступного дня довелось мені звернутися до районного керівництва про допомогу. Прийшло п’ятеро хлоп’яків – і почали ми зачищати брову кургану, щоб визначити архітектуру насипу та по різниці грунту вловити впускні (тобто здійснені пізніше) поховання…

Про тепер уже знамените Порозьке поле. Місце за 300 метрів на південь від автодороги Ямпіль – Крижопіль, за два кілометри на північний схід від села Пороги. Підійшовши до підозрілого пагорбка впритул, я його згубив – настільки він був розораний. Знову відійшов, ліг на землю, примітив на самісінькому вершечку високий будяк – притьмом до нього, щоб хоч приблизно взнати, де то центр. Він і допоміг знайти світову сенсацію. Покрутивсь навколо — нібито не природне підвищення, розбив бровки, махнув бульдозеристу – починай! І тут, як кажуть, і пішло, і поїхало. Глибина – близько метра — кам’яний заклад. Це ж печера! Склеп! А за спиною у мене камінний заклад. Так, це була дійсно катакомба типу «метро» із похилим входом і вирівненим майданчиком, закладеним камінням, де знаходився він – саркофаг сарматського вождя. Тоді я ще не здогадувався, на порозі якого відкриття ми стоїмо… 26 жовтня 1984 року…

Справа в тому, що сарматський вождь був «квартирантом» у древньому кургані, який ще до виникнення сарматських племен провисочив майже три тисячі літ… 27 жовтня. Прилетіли колеги, працювати стало легше, спокійніше. Я займався розчисткою катакомби. Раптом Валентина Загоруйко почала настійливо і німо, поглядом одним показувати мені: глянь, мовляв, що то діється з Борисом Лобаєм?.. Він якраз розчищав місце біля малого глека. А «воно» нарешті блиснуло. В руці нашого колеги, тремтячій від хвилювання, була сарматська золота підвіска. Зразу ж, спасибі керівництву району, прибула надійна військова охорона, з’явився вагончик з «буржуйкою».

Віктор Байрак, учасник експедиції, художник:

– Та як тут не поспішати, коли, з одного боку, «це саме золото» лежить під відкритим небом, а, з другого боку, неждано вдарив мороз, подув сильний північний вітер, а робота, яку доводилось виконувати, по- справжньому стала ювелірною. І ось наша «команда» показала себе, я б сказав, з героїчного боку.

Михайло Потупчик, лаборант експедиції:

– Розчисткою царського поховання завідуюча сектором археології музею Валентина Тихонівна Загоруйко і я займалися більше десяти днів – з 30 жовтня по 10 листопада. Ми поступово, сантиметр за сантиметром почали розчистку. З’явився череп похованого. Він був майже повністю розтрощений (деякі дослідники вважають деформацію черепа одним із ритуальних обрядів при похованні). І ось, нарешті, як мовлять, «блиснуло», відкрилась золота гривна – ознака верховної влади вождя. Увесь кістяк до пояса всипаний золотими пронизками, очевидно, ним прикрашався одяг вождя. Ці пронизки завдали нам чималого клопоту, ми розтирали пальцями в порох кожну грудочку землі, щоб нічого не прогавити, адже найбільша із деталей була завдовжки 2 см, а найменші – 2-3мм, а всього їх було 193. Там ще знайдено і дві фібули – застібки царського плаща. На лівій руці похованого знаходився масивний литий золотий браслет, на правій золота пластина, що захищала руку від удару тятивою лука. На поясі ми знайшли прикраси царського паска. В розчистці жіночого поховання ми з Валентиною Тихонівною брали теж участь. Розповім про те, що відкрилось моїм очам, коли поховання було повністю розчищене. В головах – невеличкий кулеподібний глек з високою шиєю і ручкою. Ліворуч – кругле срібне дзеркальце. Біля скронь жінки дві чудових золотих підвіски – описувати їх важко, краще один раз побачити. Весь кістяк до пояса всипаний золотими трубочками, квіточками, розетками, напівсферами. Все це були деталі шиття одягу. На пальцях обох рук – персні (до речі, на одному з них викарбуваний чоловічий профіль), а ноги нижче колін і ступні були всипані різнобарвним бісером. В ногах поховання знаходилась керамічна курильниця, необхідна для якогось обряду… За свідченням римського Корнелія Таціта, в 69 році відбувалася одна з перших серйозних сутичок сарматів з римлянами. Там, ймовірно, і загинув цар Інісмей.  І от тут, в районі сучасного Ямполя (в той час за картою Птолемея, там знаходилось місто Клепідава), перейшовши водний рубіж і отримавши перепочинок від розгрому і погоні, переможені зайнялися таємними похоронами вождя. В чужому тисячолітньому кургані заздалегідь був підготовлений останній притулок царя і його дружини. Робилось усе це швидко, найбільш довіреними людьми. В умовний день вночі до кургану під’їхала траурна процесія – закритий віз із саркофагом, який супроводжувала мовчазна кавалькада. Швидко спустили саркофаг на дерев’яних катках по вузькому проходу в поховальну камеру. Від чаду факелів, поки встановлювали саркофаг, амфори з вином, дерев’яну миску з наїдками, сльозились очі, майже нічим було дихати. Покладена остання річ – срібний кубок. Востаннє налили царю вина.

Треба було поспішати. І ті, що справились з похороном царської дружини (вона була похована без саркофагу, в простій земляній ямі, виритій в кургані), прийшли на допомогу. І ось уже вкладається заздалегідь нарізаний дерн, і до сходу сонця незайманий, як і тисячоліття тому, древній курган знову зазеленів серед придністровського степу. І, можливо, для повного збереження таємниці царської усипальниці на траурну процесію при підході до свого табору вже чекала засада…

– Розкопки закінчились 13 листопада. Група від’їхала, і знову (потрібен був один день для закриття кургану) експедиція стала такою ж, як і спочатку – я, шофер, бульдозерист і Михайло Потупчик – відтепер уже майбутній археолог. Хвилинку, пам’ятаєш, шановний читачу, шматок сучасної пляшки, що якимось чином потрапила на древню поверхню? В тому – дива ніякого. Десь у 60 – ті роки цей знаменитий курган був ще відомий і своєю висотою. Поруч в той час знаходився колгоспний тік. І от сторожі преспокійно вирили в кургані собі землянку і не дістались до царського поховання всього на півтора метра. Потім курган, видно, почав «заважати» господарникам, і його знесли вщент. Звичний випадок. Спасибі будякові, на який я орієнтувався, він виріс якраз на вершині знищеного насипу, – згадує В. Прилипко.

(Джерело: Науковий збірник «Подільська старовина», Загоруйко В.Т., Потоцька Т.В., Вінницького обласного краєзнавчого музею, Потупчик М.В., Потупчик М.Є., м. Вінниця.)

Сарматська культура овіяна легендами і загадковістю. Ці племена зуміли завоювати скіфів на українській землі і жили на території Вінниччини 500 років, у світі – 800. Їхні володіння простягались від Казахстану до Європи. Існує припущення, що вони – потомки скіфів та амазонок…

Вінниччина по праву ввійшла у світову культуру вже хоча б тим, що на її території знайдені унікальні сарматські кургани та кургани не відомої досі світу культури після Трипілля! А ще скіфські – щоправда, їх розграбували ще до революції.

Недарма, за останньою інформацією, скіфське золото Вінниччини та інші артефакти із 42 курганів  увійшли до ТОП-10 «неймовірних музейних артефактів» України та світу… Отож, нам є чим гордитися.

Тетяна Квасюк
Роман Ковальський