Пане Трамп, Я звертаюся до Вас не як політичний опонент і не як прохач.
Я звертаюся до Вас як юрист, який усе життя служив закону, і як людина, душа якої обливається кровʼю від жертв неспровокованої жорстокої, варварської агресії рф проти України у XXI столітті, взиваю до честі, правди і справедивості, до милосердя за наших маленьких дітей-українців, які просто хочуть жити, як Ваші онуки і для яких сирена замінила материнську колискову, які стають дорослішими за своїх батьків від страху війни, смерті і каліцтва
Сьогодні світ живе у стані катастрофічної війни.
Історія вже не слухає пояснень — вона фіксує відповідальність.
Я хочу Вам нагадати принципову річ, яка не має жодного стосунку до персоналій, політичних циклів чи партій.
Саме Сполучені Штати Америки ініціювали позбавлення України третього у світі арсеналу ядерної зброї.
Саме підпис Президента США — не як прізвища, а як найвищої посадової особи держави — стоїть під Будапештським меморандумом.
Це не був жест доброї волі України.
Це було рішення, ухвалене в інтересах глобальної безпеки — на прохання і під гарантії США.
І ці гарантії означали одне: у разі агресії проти України Сполучені Штати зобов’язані надавати допомогу — без вимоги будь-якої оплати, компенсацій чи територіальних поступок.
Дозвольте нагадати ще один факт.
Коли терористи атакували вежі-близнюки у США 11 вересня 2001 року, світ негайно став на бік Америки.
– НАТО вперше в історії застосувало статтю 5 про колективну оборону;
– десятки держав надали військову, розвідувальну, фінансову і логістичну допомогу;
– союзники відкрили свій повітряний простір, бази, спецслужби;
– жодна країна не вимагала «відпрацювати допомогу»;
– ніхто не ставив умов;
– ніхто не пропонував Америці «віддати частину території заради миру».
Бо існує базовий принцип: жертву агресії не звинувачують.
Тому сьогодні будь-яка риторика в стилі «якби хтось інший був президентом — війни б не було» є не просто хибною.
Це — цинізм.
Війна є. І відповідальність за неї лежить виключно на рф.
рф офіційно визнана державою-агресором резолюціями Генеральної Асамблеї ООН.
Є спільні рішення обох палат Конгресу США, де рф визнана агресором.
На законодавчому рівні зафіксовано:
повернення всіх окупованих територій України та повне визнання її суверенітету.
Тоді я ставлю пряме правове питання: Про що домовлятись з убивцею, який прийшов у твій дім ?
На якій підставі Україні пропонують відмовитися від своїх територій?
Хто має право вимагати цього від держави-жертви? На якій нормі міжнародного права?
На якій нормі американського законодавства? Ви посилаєтеся на «якісь опитування», мовляв, народ України готовий погодитися.
Я кажу Вам відповідально: це неправда.
Українці готові на припинення війни. Але не на відмову від своїх територій. Це — чітка, консолідована позиція українського народу. На моїй публічній сторінці зафіксовано 4,6 мільйона переглядів. Я отримав десятки тисяч звернень. І жодне з них не містить згоди на поступки агресору.
Позиція одна: завершення агресії відповідно до рішень Генеральної Асамблеї ООН. І ще одна правда, яку Вам системно не доносять.
Вам брешуть — на кожному кроці — представники нашого ворога. Російська армія деморалізована. Росіяни масово здаються в полон. Тисячі гинуть щодня.
І навіть серед них панує одна думка: цього маніяка в кремлі потрібно зупиняти.
Ось яка реальність, пане Президенте.
Єдине, що гальмує завершення війни, — це зволікання з наданням Україні необхідної допомоги, яку Ви зобовʼязані надавати нам безкоштовно згідно із Міжнародним правом.
Не брак волі українців. Не «небажання домовлятися». А саме зволікання. Я розумію, що мої слова емоційні.
Бо я говорю не з паперу — я говорю з болю, але устами правди і мовою справедивості, яка завжди була променем світла для США.
Але іноді правда має боліти, інакше вона не доходить.
Україна не просить милостині. Україна вимагає виконання взятих зобов’язань. Історія це запам’ятає. І вона буде безжально чесною.
Сподіваюся на прозріння. І на честь.
Маю Честь !
