Вʼячеслав Чорновіл народився 24 грудня. У день, коли у світі з’являється світло.
І це дивна, майже біблійна символіка — бо В’ячеслав Чорновіл усе життя був саме про світло. Про правду. Про вибір, який болить, але не дозволяє стати на коліна.
Уявіть: Радянський Союз. Страх — як фон. Мовчання — як норма. Українська мова — як виклик.
І з’являється людина, яка каже: «Ні. Я не буду мовчати».
Він міг жити спокійно. Кар’єра, посади, компроміси. Але обрав інше — бути собою.
А це в ті часи означало табори.
Чорновіл — журналіст. А журналістика для нього була не професією, а зброєю. Він писав про репресії, називав імена, фіксував злочини системи.
За це його садили. За це його висилали. За це він провів понад 15 років у тюрмах і засланнях. Його ламали холодом, ізоляцією, голодуваннями. А він відповідав не криком — а гідністю.
«Якби довелося починати життя знову — я обрав би те саме»
У таборах він не мав посад, але мав авторитет. Його слухали. Йому вірили. Він ніколи не свідчив проти інших — навіть коли це могло врятувати його самого.
КДБ називало його «Невгамовним». А співкамерники — «генералом».
Коли система почала тріщати — Чорновіл вийшов не за реваншем, а за майбутнім. Саме він став одним із лідерів Народного Руху — руху, який розбудив країну.
Саме він у день Незалежності запропонував внести в парламент синьо-жовтий прапор.
«Україна починається з тебе»
Він не ділив українців на схід і захід. Не грав у дешеву політику. Він говорив речі, які не подобалися, але були чесними.
«Немає в нас східних і західних. Є один народ — український»
«Дай Боже нам любити Україну сьогодні — маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши»
Він балотувався в президенти. Програв. І сказав фразу, яка різала правду без анестезії:
«Програв не я. Програла Україна»
Його смерть у 1999 році й досі залишає більше запитань, ніж відповідей.
Але є речі, які безсумнівні:
- він не продавався
- він не зраджував
- він не брехав людям
«Свобода не дається раз і назавжди. За неї платять. І платять дорого»
Чорновіл — це не бронзовий пам’ятник. Це тест на зрілість суспільства. Бо його слова стають особливо гучними тоді, коли знову темно. І, мабуть, невипадково він народився саме напередодні Різдва.
Бо світло завжди приходить тихо. Але лишається з тими, хто не боїться його нести.
