Звернення до світу, до вільних людей, парламентарів, урядовців, до громадянського суспільства  під покровом Різдва від імені українського народу

Сьогодні, де нас зібралось спільно на платформі 6,3 млн людей,  ми звертаємось не як політики і не як посадовці.

Ми звертаємось як люди, душі яких просто хочуть жити в Україні на своїй землі, ростити дітей і бути щасливими.

За останні десятиліття в світі ми бачили зло в різних його формах.

Бачили насильство, брехню, знецінення людського життя.

Але те, що сьогодні чинить рф проти України, — виходить за межі навіть найтемніших сторінок людської історії – це озвіріла чума XXI століття.

Це не війна у звичному розумінні.

Це — геноцид і етноцид.

Ми говоримо це не емоціями — ми говоримо це мовою української крові і болю, мовою фактів і відповідальності.

Зґвалтовані жінки на очах у родин.

Убиті діти на очах у батьків.

Катування, здійснені демонстративно, щоб зламати не тіло — дух.

Ракетні удари по мирних містах.

Холод і темрява як інструмент знищення.

І все це — на очах світу.

Диктатори-монстри втративши гідність і людську подобу – виривають останній ковток повітря у простої людини в Україні, забуваючи Господнє повеління, що потрібно жити, як дихати — не забираючи зайвого ковтка повітря.

Бо той ковток, який здається комусь надлишком, для іншого є життям.

Людино – чуєш, не забирай у нас цей ковток – ми хочемо жити…

Коли в Сирії гинуть військові США — відповідь настає негайно.

Бо життя має ціну.

Бо честь держави — не порожнє слово.

То ж ми запитуємо як люди: може ми якісь не такі, невже ми не засгуговуємо права на життя, невже ми заслужили на страту без провини ?

Де логіка і де чесність, коли за вбивства українських дітей світ обмежується заявами?

Чесність – це тоді, коли ти живеш, як дихаєш.

Чесність — це не декларація.

Чесність — це код високої моралі.

Її не продають і не відкладають «до кращого моменту»  її бережуть все життя, передаючи дітям..

Чесне слово — це закон, а не інструмент дипломатичної зручності.

Коли чесність підміняють страхом — народжуються монстри.

Сьогодні, щодень, звірячий, жорстокий ворог рф п’є кров України не залишаючи їй майбутнього.

До нього приєднався іще один монстр, який також жадібно бажає ковтока української крові

Коли зло не отримує негайної відповіді — воно зростає.

Коли світ мовчить — він забирає чийсь ковток повітря.

Не проста доля нашої стражденної України, настав вирішальний час Україні бути чи не бути і сьогодні також, коли Україна неспровоковано, не заслужено опинилась над прірвою – знову звучить і звучить ця теза: бути чи не бути

Ми звертаємось до вас не з проханням — з нагадуванням про відповідальність перед історією, перед прийдешніми поколіннями, бо людина сьогодення опинилась в полоні грошей, її потрібно визволяти і ми це зробимо разом вражаючи горем материнського болю і горя найчерствіші душі на своєму шляху.

Якщо мозок людства втомився від війни, нехай окропить його сльоза прозріння і покаяння за безневинну кров українців. Якщо уряди забули що таке справедливість – то ми, народ маємо їм це  нагадати.

Бо інакше — ми всі втратимо право називати себе цивілізацією.

Україна сьогодні — це не периферія світової політики.

Україна — це іспит на людяність, право і честь.

Братове ми віримо: якщо у світу ще залишилася правдива любов до свободи і життя — цей геноцид буде зупинено.

Бо любов до України сьогодні — це і є мірило чесності світу.

І цим все сказано.

Хай буде з нами Бог і свʼята правда !

Слава Україні !

Слава народам вільного світу !

STOP THE FERAL PLAGUE TOGETHER

An appeal to the world, to free people, parliamentarians, government officials, and civil society, under the shelter of Christmas, on behalf of the Ukrainian people

Today, gathered together on a platform of 6.3 million people, we speak not as politicians and not as officials.

We speak as human beings whose souls simply want to live in Ukraine on their own land, to raise children, and to be happy.

Over recent decades, the world has seen evil in many forms.

We have seen violence, lies, and the devaluation of human life.

But what russia is committing against Ukraine today goes beyond even the darkest pages of human history — it is the feral plague of the 21st century.

This is not a war in the usual sense.

It is genocide and ethnocide.

We say this not in the language of emotion, but in the language of Ukrainian blood and pain — the language of facts and responsibility.

Women raped in front of their families.

Children murdered before their parents’ eyes.

Torture carried out demonstratively, to break not the body but the spirit.

Missile strikes on peaceful cities.

Cold and darkness used as instruments of destruction.

And all of this — before the eyes of the world.

Dictator-monsters, having lost dignity and human likeness, tear away the last breath from an ordinary person in Ukraine, forgetting the Lord’s commandment: one must live as one breathes — without stealing an extra breath.

Because the breath that seems excessive to someone is life itself to another.

Humanity — do you hear? Do not take this breath from us — we want to live…

When U.S. soldiers die in Syria, the response is immediate.

Because life has value.

Because the honor of a state is not an empty word.

So we ask, as human beings: are we somehow different? Do we not deserve the right to life? Have we earned execution without guilt?

Where is the logic and where is the honesty, when for the murder of Ukrainian children the world limits itself to statements?

Honesty is when you live as you breathe.

Honesty is not a declaration.

Honesty is a code of high morality.

It is not sold and not postponed “until a better moment” — it is preserved for a lifetime and passed on to children.

An honest word is law, not an instrument of diplomatic convenience.

When honesty is replaced by fear — monsters are born.

Today, every single day, the feral and brutal enemy — russia — drinks the blood of Ukraine, leaving it no future.

Another monster has joined it, also greedily craving a sip of Ukrainian blood.

When evil does not receive an immediate response, it grows.

When the world is silent, it takes away someone’s breath.

The fate of our suffering Ukraine is not simple. A decisive moment has come — for Ukraine to be or not to be. And today as well, when Ukraine has found itself, unprovoked and undeservedly, over an abyss, this thesis again and again resounds: to be or not to be.

We address you not with a plea, but with a reminder of responsibility — before history, before future generations. Humanity today has been taken captive by money; it must be liberated, and we will do this together, striking even the hardest souls on our path with the grief of a mother’s pain.

If the brain of humanity is tired of war, let it be washed by a tear of awakening and repentance for the innocent blood of Ukrainians. If governments have forgotten what justice is — then we, the people, must remind them.

Because otherwise, we will all lose the right to call