В історії України є постать, яка щоразу ламає шаблони. Бо це історія не про походження — а про вибір.
Василь Вишиваний — це не псевдонім для романтики і не легенда, придумана згодом. Це ім’я людини, яка народилася Вільгельмом фон Габсбургом-Льотрінґеном — архикнязем, спадкоємцем однієї з наймогутніших династій Європи. Йому були відкриті палаци, титули, безпечне життя й політична кар’єра.
Але він обрав інше.
Ще молодим офіцером австро-угорської армії Вільгельм потрапляє на Галичину. І саме тут — серед українців — із ним стається те, що не поясниш дипломатією чи вигодою. Він починає вивчати українську мову. Читає Шевченка і Франка. Захоплюється історією України. Одягає вишиванку — не як екзотику, а як знак належності.
Зрештою він бере собі ім’я Василь Вишиваний — і з цього моменту це вже не роль. Це ідентичність.
У 1915 році, служачи у Золочеві, він очолює сотню уланів. Формально — багатонаціональний підрозділ. Фактично — він свідомо, всупереч правилам і ризикам, робить її повністю українською. Тоді українців вважали «політично небезпечними», їм не довіряли, за ними стежили.
Вишиваний пише у спогадах, що його солдати боялися відкрито називати себе українцями. І саме тоді він сказав фразу, яка багато про що говорить:
«Якщо я, Габсбург, можу називати себе українцем — то й ви маєте бути гордими з цього».
Він учив їх не лише стріляти й тримати стрій. Він учив їх не соромитися себе.
У мемуарах він прямо писав:
«Я вважаю Українців найкращими жовнірами».
Зверніть увагу — слово «Українці» він завжди писав з великої літери. Навіть тоді, коли це могло коштувати свободи.
А потім була поразка визвольних змагань. Еміграція. Самотність. Постійне стеження. І зрештою — радянський арешт.
У Лук’янівській тюрмі йому пропонували простий вихід:
відмовся від української ідентичності — і уникнеш катувань.
Відповідь була коротка.
«Я — українець».
Це був вирок. Він це розумів.
Василь Вишиваний загинув у радянській тюрмі. Людина, яка народилася принцом, померла як ворог імперії, бо не зрадила свій вибір.
І, мабуть, у цьому вся суть його історії.
Не кров робить націю.
Не титул.
Не походження.
Націю робить відповідальність за вибір.
Іноді — ціною життя.
Людина, яка могла мати імперію — обрала Україну.
Ми – українці
