Не хочеться під час війни застосовувати слово “св’ято”, бо свята в рідній Україні будуть можливі тільки після нашої Перемоги… Віримо, що вона обов’язково буде – наша Перемога..
Але престольні празники скасувати не здатна навіть війна, бо це традиції Українського народу, за які, у тому числі, б’ються з клятим московитським ворогом наші воїни… Це те, що протягом століть намагалась знищити московія. Це наш другий фронт… Допоки жива наша мова, наша колядка та щедрівка – буде жити Україна…
Думаю, що те, що цьогорічний празник вдався, це, мабуть закономірно і у цьому є Божий промисел, адже саме цього року виповнюється 285 років з того світлого дня, коли в селі Могилівці з’явилася частинка дому Господнього – наша рідна могилівська Василівська Церква. Побудована у 1741 році вона, на жаль, згоріла у 1944…
Але завдяки моєму другові – краєзнавцю з міста Гнівані Володиру Доробалу, який наразі боронить Україну від ворога, вдалось розшукати світлину нашої церкви. Скажу одним словом – ВОНА БУЛА НЕПОВТОРНОЮ. Збудована без єдиного гвіздочка з дерева, з трьома куполами…
Молився сьогодні у нашій новій, відбудованій на тому ж місці церкві, разом з п’ятьма священниками та прихожанами рідного села за перемогу над ворогом, за наших мужніх Захисників та Захисниць завдяки яким Україна вистояла та стоїть, як кремінь…
Подарував сьогодні рідній церкві велику світлину в заскленій рамі під старовине золото, щоб теперішні та майбутні покоління могилівчан споглядали на світлину та мали уяву якою раніше була наша старовинна могилівська Василівська церква…
А ще передав список священників, які були престоятелями нашої Церкви протягом 100 років (з 1741 до 1842 рік). Тепер їх імена поминатимуть під час усіх панахид у нашій Церкві.
А ще запросив до села прекрасний самодіяльний колектив (Надію, Любов, Аллу та Леоніда), яких випадково зустрів у Вінниці у своєї давної хорошої знайомої, власниці магазину “Український сувенір”, що на вулиці Соборній, Ніни Миколаївни КІЗЬ, в місці, де живе Україна, живе український дух…
Колядки та щедрівки у їх виконанні були гарним доповненням Божественної літургії, яку на найвищому рівні сьогодні відспівали учасники нашого Церковного хору, на чолі із старостою Церкви Любов’ю БРАСЛАВЕЦЬ. Почув у тому чарівному різноголоссі і голос своєї, на жаль вже покійної матусі, яка відспівала у хорі чверть сторіччя…
Гарним доповненням празника був загальний обід прихожан та священників, які прибули на запрошення предтоятеля нашої Церкви – отця Івана. Щиро тішився, що правили службу в Церкві разом з батьком його обидва сини – священники Микола та Олег та фундатор нашої нової церкви Отець Богдан з Тиврова та запрошений на свято Отець Сергій з Уяринців…
Їхні голоси гармонійно зливалися у спільних колядках та щедрівках з голосами церковного хору, учасників запрошеного самодіяльного колективу та голосами присутніх прихожах…
Це було НЕПОВТОРНО, це було ПОТУЖНО, це було – ПО-УКРАЇНСЬКИ…
московія має бути зруйнована!
Юрій Мельник
