Мати розповіла, що бити її Даню прибігло більше учасників, аніж було там на концерті зірки Трінчер. І врятували життя не дебелі чоловіки охорони, а небайдужа жінка у рожевій куртці. Повага їй!
«Його били не один і не двоє»: історія Дані — дзеркало агресії, яку ми вперто не хочемо бачити.
Те, що сталося нещодавно спочатку в ТЦ, а потім біля Sky Park, — це не «підліткова бійка» і не «побутовий конфлікт». Це — публічне, жорстоке побиття, яке могло закінчитися смертю. І сталося воно в людному місці, серед камер, охорони, перехожих. Повідомлено про підозри вже семи учасникам, але чи змінить це ставлення до не таких, як усі…
Мати потерпілого хлопця, Ольга, розповіла те, від чого стискається горло.
Даню били кілька людей, не зупиняючись, коли він уже не міг чинити опір. Били групою. Добивали.
Мати Ольга каже, що саме дівчина почала ще раніше його цькувати, бо він мав вигляд «не такого». Він навчався на візажиста. Експериментував над своєю зовнішністю. Мав здавати іспит. Тому пішов із знайомою дівчиною до торгового центру. І вже там його почали переслідувати та бити. Ні за що…
Окремо боляче чути й бачити факт, який часто замовчують: у нападі вже в ТЦ брали участь і дівчата.
Не намагалися зупинити. Не кликали на допомогу. А підбурювали, переслідували, принижували.
Це важливо назвати вголос. Бо насильство не має статі. І жорстокість — теж.
«Не такий» — достатня причина бити?
За словами матері, агресія до Дані не виникла «з нічого». Вона була спрямованою.
До іншості. До того, хто «не вписується», «не такий, як усі», «не по понятіях».
І тут виникає страшне запитання: як підлітки, які декларують прагнення до Європи, свобод і прав людини, так легко вдаються до колективного звірства?
У той час, коли — за різними оцінками — десятки тисяч військових ЛГБТ-спільноти служать у ЗСУ, захищають ці ж міста, цих же дітей, ці ж торгові центри. у тилу когось досі вважають «законною мішенню» лише за інакшість.
Де була охорона?
Ще одне болюче питання — повна бездіяльність охорони торгового центру.
Людне місце. Камери. Охоронці.
І — жодної миттєвої реакції, яка могла б зупинити побиття на ранній стадії.
Це не дрібна деталь. Це — питання відповідальності бізнесу за безпеку людей у власному просторі.
Одна жінка — проти натовпу. І серед цього жаху — єдина світла пляма
За словами матері, одна смілива жінка кинулася між нападниками й хлопцем. Кричала. Закликала зупинитися. Фізично закрила його собою.
Фактично — врятувала Дані життя.
Ми в інтересах слідства не оприлюднюємо її ім’я. Щоб не було тиску. Бо мати каже, що у масовій бійці брали участь діти і онуки впливових батьків. Тому справу намагаються «зам’яти», купити свідків. Але вже зараз можна сказати: ця небайдужа жінка зробила те, чого не зробили десятки «свідків» і служб.
Наслідки — не лише для Дані
Даня зараз у важкому стані. Попереду — лікування, відновлення, психологічні наслідки.
Але є й інші наслідки — для всіх нас. Для міста, яке не змогло захистити дитину; для дорослих, які «не
втручаються»; для системи, яка толерує агресію до «інших».
Звідки така лють?
Мати ставить просте й страшне запитання: звідки в дітей стільки ненависті?
Це: війна, яка нормалізувала насильство, але не навчила відповідальності;
соцмережі, де приниження — лайки; середовище, де «слабкого» можна бити безкарно; дорослі, які мовчать, коли треба говорити.
Це точно не Європа, до якої так часто апелюють ті самі агресори.
Що робити?
- Публічність і правова оцінка — без «зам’яти» і «вони ж діти».
- Відповідальність охорони ТЦ — з перевірками й висновками.
- Розмова про участь дівчат у насильстві — без романтизації «жіночої агресії».
- Освіта про інакшість і гідність — не формальна, а чесна.
- Реакція кожного: не знімати, а втручатися. Не мовчати.
Бо сьогодні били Даню. Завтра — битимуть когось іншого.
І питання лише в тому, чи знову врятує одна смілива людина — чи вже не встигне…
Андрій Власенко
