За словами парафіян, голова РДА Владислав Уткін робить все можливе, аби його офіційно не існувало на папері, хоча він вже збудований і мерія виділила відповідну ділянку. Жителі неодноразово ходили до кабінету чиновника, аби з’ясувати причину такої неприязні — але відповіді так і не отримали. Зараз на брамі біля церкви висить замок, громада оббиває пороги вже обласних держслужбовців і зібрала на свою підтримку понад 3000 підписів. Звернулись люди і до нашого видання як останньої надії.

Розмову почали із того, що після Революції гідності у суспільстві зародилось вольове бажання мати свою помісну Українську незалежну церкву Київського патріархату. Це бажання було і в жителів міста Гайсин. Тож невдовзі була створена громада, туди був направлений священик.

– У 2014 році, коли громада зареєструвалась, неодноразово подавались заявки у міську та районні ради про надання тієї земельної ділянки, яку обрала громада. А вона обрала затишне місце в куточку парку, поряд з могилами 350 полеглих воїнів Великої Вітчизняної війни та пам’ятника Скорботній матері. Більш того, за словами парафіян, там стояла колись церква, а поряд було кладовище. Тому на цьому місці в першу чергу має бути храм. — розповідає настоятель храму отець Ярослав Вольвин. — Поки нас ігнорували, протягом року на тому місці збиралися і біля хреста проводили богослужіння. На Великдень під відкритим небом зібралось більше тисячі вірян. Зрештою, на зборах одноголосно прийняли рішення громади будувати маленький храм. І дійсно, зусиллями громади в 2015 році було споруджено каплицю і освячено іменем святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Оскільки до храму були причетні воїни АТО і матері полеглих бійців, то виникла потреба освятити цей храм як пам’ять полеглих воїнів-захисників, які поклали своє життя за волю України. Тож він носить ще одну назву — храм-меморіал. Тут ми відспівували полеглих героїв Гайсинщини, звершуємо молитву за наших захисників, допомагаємо як волонтери. Протягом трьох останніх років ми намагались законним чином отримати позитивну відповідь та рішення на дану земельну ділянку. Оскільки громада зростала чисельністю, то нещодавно виникло питання у будівництві навіть більшого за розмірами храму, а цей можна було б переобладнати під недільну школу. Тож коли громада передала своє клопотання до міської ради, в грудні 2017 року на сесії нам надали рішення на відведення земельної ділянки у постійне користування для виготовлення проекту землеустрою. Після цього ми з цим рішенням звернулись до районної архітектури, де нам подали письмовий висновок, за яким ми почали виготовляти документацію із вірою в те, що все буде добре. Але в минулому місяці ми отримали скасування цього висновку від цієї ж структури. Коли стали дізнаватись причину, якимось чином проявилась позиція голови Гайсинської РДА Владислава Уткіна. Спочатку на спілкування з ним пішла одна людина, але розмова не відбулась. Чиновник натякнув, що поки він буде на посаді — нічого у громади з храмом не вийде, мовляв, шукайте інше місце для його побудови.

Минулого понеділка до кабінету держслужбовця на розмову вирушила вже ініціативна група, переважну кількість якої складала інтелігенція.

– Розмовляли ми спокійно і з повагою. Та голова не хотів відповідати на наші питання і наголошував, що парк відноситься до комунальної власності і є осередком культури, а не місцем для молитви. Ви б бачили ту культуру. Біля дитячого майданчика цілодобово працюють генделики з алкоголем і стоять столики для розпиття, багато аварійних дерев, постійно щось там палять, — кажуть жителі Гайсина. — Ми просили голову відкрити назад браму, бо буває так що треба підвезти стареньких або немічних під самий храм. Тим більше, буває потреба, що треба підвезти воду та церковний крам. Однак цього громада не може зробити. А ось коли треба доставити алкоголь у «генделики культури», то брама відчиняється. Коли ж звернулись до Владислава Уткіна зі словами «пан», він грубо відповів, що це не так. Він «товариш», але не для всіх. Нашого хориста Ігоря Петровича, який, отримуючи мінімальну пенсію, змушений підробляти музикантом у кафе, голова теж обізвав. Заявив, що він продався за гроші та співає російських пісень, і як заплатять — то ще й гімн ворожої країни заспіває. Чоловіком аж затрусило, він мовчки вийшов. Допитувались ми в голови й про те, чи вірить він в Бога і в чому проявляється любов до ближнього. Подумавши, він обізвав нас неадекватними хамами та вигнав з кабінету. Зі свого боку, ми будемо добиватись справедливості, бо ж не повинен чиновник, який взагалі не має на те повноважень, вирішувати долю всієї громади…

Коли наш журналіст звернувся за коментарем до голови Гайсинської РДА Владислава Уткіна, якого вже давно колеги охрестили ворогом преси, той був не радий нашій розмові.

– Хто такі «33-й канал»? Ні, газета необ’єктивна, я вже всім казав. Вас погано чути, я в дорозі. Дякую! — і кинув слухавку.

Цікаво, що свого часу Владислав Уткін звертався до нашої газети з проханням захистити від репресій влади Януковича. Але, ставши головою РДА, чомусь вирішив діяти такими ж методами. Нагадуємо особисто Володимиру Уткіну, що газета «33-й канал» має найбільший тираж у Вінницькій області та визнана найкращою регіональною газетою України. Тут працюють три заслужених журналісти України та колектив із 57 представників, який в своїй діяльності керується законами стосовно ЗМІ, завжди стоїть на захисті правди та об’єктивності.

Тому, згідно із законом, ми дали можливість і голові РДА висловити свою точку зору. Що ж, отак він цим правом скористався. Тож чому представник влади вирішив себе так поводити і чому досі з керівництва області ніхто не відреагував на це — питання відкрите. Як і те, що існує закон про доступ до публічної інформації. І голова РДА як держслужбовець має його виконувати, бо інакше це трактується як перевищення службових повноважень. І такий авторитаризм «за товарищей» ми вже проходили.

Віталіна ТРУДЬКО