Не з шевроном «ЛНР», а з історією про каяття. Не штурмом — а тихо, через двері довіри.   Але фінал у цієї історії виявився передбачуваним.

21 січня 2026 року Вінницький міський суд поставив крапку в багаторічній драмі зради: 15 років тюрми отримав уродженець Донеччини Андрій Іванов — бойовик «ЛНР», агент ФСБ і людина, яка намагалася проникнути в саму серцевину української спецслужби.

Його шлях у війну проти України почався ще навесні 2014-го. Коли одні ставали добровольцями ЗСУ, Іванов — уродженець Харцизька — добровільно пішов у терористичну організацію «ЛНР». Він отримав форму, зброю, пройшов вишкіл і до 2016 року воював проти українських військових у складі диверсійно-розвідувальної групи.

Це не припущення — це факти, зафіксовані на фото й відео. У суді прокурори показали знімки з соцмереж, де Іванов позує з автоматом, а також відео з пропагандистських ресурсів бойовиків. На одному з них — ролик із цинічною назвою «Группа … на покосе укропа» — він стоїть поруч із командиром, який відкрито вихваляється вбивствами українських солдатів.

Але війна для Іванова не закінчилась. Вона просто змінила форму.

У 2019–2020 роках він переховувався в росії. Саме там його завербувала ФСБ. Нове завдання було значно небезпечнішим, ніж окопи: проникнути в українську спецслужбу, вивідати методи роботи контррозвідки, здати куратору явки, паролі й — у разі успіху — реальних агентів СБУ в РФ.

Іванов обрав шлях підступу. У травні 2021 року він сам вийшов на контакт зі співробітниками СБУ, запропонувавши себе як «конфіденційного інформатора». Для переконливості злив частину реальних даних про дислокацію бойовиків «ЛНР/ДНР».

Легенда була майже побутова: мовляв, жив на окупованій території, продавав бойовикам саморобний алкоголь, так і дізнавався інформацію. Насправді ж він працював не на Україну — він полював на Україну.

Паралельно Іванов намагався легалізуватися у Вінниці, влитися в мирне життя, сховатися серед людей, які не тримали в руках зброї проти своєї країни.

Затримали його у жовтні 2021 року.

У суді зрадник до останнього тримався за вигадану версію. Він заперечував участь у бойових діях, стверджуючи, що з автоматом лише «позував для фото».

«Мене просто попросили сфотографуватися, дали форму і зброю, сказали постояти поряд», — переконував він суддів.

Версія виглядала настільки цинічною, що дивувала навіть досвідчених юристів.

Не менш дивною була й історія появи у Вінниці: мовляв, приїхав до співмешканки, звернувся в поліцію через зниклу дитину в парку — і саме після цього, за його словами, ним «зацікавилися спецслужби».

Окремо Іванов наполягав: антиукраїнські дописи писав у росії, тож українські закони нібито не порушував. А незаконний перетин кордону через закриті пункти пропуску у 2020 році намагався подати як дрібницю.

Суд цим поясненням не повірив.

Колегія суддів визнала Андрія Іванова винним одразу за трьома тяжкими статтями Кримінального кодексу України:
• державна зрада,
• участь у терористичній організації,
• незаконний перетин кордону з тимчасово окупованою територією.

Вирок — 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Так, до нього застосують «Закон Савченко». Так, вирок ще можуть оскаржити. Але головне — інше.

Ця справа — нагадування: війна триває не лише на фронті. Вона триває в тилу, в кабінетах, у спробах прикинутися «своїм».
І кожен такий «інформатор» може виявитися агентом, якщо дивитися не на слова, а на сліди, які він залишив за собою.