Те, що випускний бал, крім сліз радості, барвистих кульок і пишних застіль, ще й відчутний удар по гаманцю, моя сестра знала.
Але, мабуть, не усвідомлювала собі масштаби цього святкового трешу, в який потрапила, намагаючись за будь-яку ціну дати можливість своїй єдиній доньці, моїй племінниці, відчути себе справді королевою, або, як мінімум, принцесою.
Наталка зробила те, чого ми від неї аж ніяк не очікували: взяла кредит в банку, щоб купити Аліні сукню у Вінниці за 15 тисяч гривень, до неї такі ж розкішні туфлі на «шпильці» і набір дорогезної біжутерії.
На всі наші доводи, що це дурна витрата грошей, що можна було б обійтися і пошитим платтячком (в мене подруга чудова кравчиня, яка «обшиває» все районне начальство), Наталка вперто твердила, що більше не хоче, аби її Аліночка і далі мала вигляд «сірої мишки», якою усі шкільні роки була. Нехай всі бачать: вона не тільки відмінниця, а й дуже гарненька дівчинка. І взагалі: у неї була випускна сукня, перешита з моєї весільної, тому для своєї доньки вона такого не хоче.
А випускний бал буває тільки раз в житті. Однокласники за ці 11 років стали другою сім’єю, і треба відзначити так цю подію, щоб на все життя запам’яталося.
Не знаю, як Аліні, але нам, усім її родичам, це свято запам’ятається надовго. Дорогу сукню Аліна зіпсувала відразу ж, тільки-но почалася вечірка (на яку, до речі, довелося викласти теж немало грошей, бо замовляли і розкішний стіл, і живу музику). Як наслідок, вона перевдяглася у свої улюблені джинси і, посварившись з однокласниками, разом з подружками втекла з того балу на місцеву дискотеку, де й вони зустріли світанок за чаркою…
А Наталці тепер треба думати, де брати гроші, аби розплатитися за кредит. Вже думає, як би це поїхати кудись на заробітки.
Святкувати – варто. Просто кожен в поняття «свято» вкладає свій сенс. Свято – це не обов’язково парад марнославства і змагання, у кого плаття крутіше і ресторан гламурніший. У моїх дітей теж були випускні вечори. Але явно не з таким розмахом. Тут треба розуміти, що вирішують зазвичай дорослі. А діти йдуть на поводу. Ресторани і шоу хочуть не діти. Це амбіції батьків, за котрі потім їм же й доводиться розплачуватися.
Валентина,
постійна читачка
