Публікація федерального канцлера Німеччини Фрідріха Мерца в Foreign Affairs — це не просто програмна колонка. Це стратегічна декларація про зміну німецького мислення в епоху великодержавної політики.
Ключова теза сформульована максимально чітко:
«Європа завершила свою тривалу “відпустку від історії”.»
І далі ще жорсткіше:
«В епоху великодержавної політики наша свобода більше не є гарантованою.»
- Визнання нової реальності
Мерц прямо говорить про кінець ліберального порядку, заснованого на правилах, і повернення до політики сили.
Росія — «найяскравіший прояв нової епохи», Китай — стратегічний конкурент, США — партнер, але вже не безумовний гарант стабільності.
Важливий момент: це не риторика страху, а риторика тверезості.
«Ми не перебуваємо на милості цього світу — ми можемо його формувати.»
- Німеччина змінює парадигму сили
Після 1945 року німецька політична культура будувалася на стримуванні сили. Тепер Мерц визнає:
«Надмірна державна сила може зруйнувати свободу. Але її нестача призводить до того самого результату — іншим шляхом.»
Звідси — п’ять відсотків ВВП на безпеку, відродження оборонної промисловості, посилення Бундесверу, стратегічне лідерство в підтримці України.
Це вже не «нормативна сила», а реальна.
- Україна як тест європейської суб’єктності
Мерц підкреслює: у 2025 році європейські союзники надали Україні близько $40 млрд безпекової допомоги після скорочення внеску США.
«Якщо Росія зрештою погодиться на мир, німецьке та європейське лідерство стане ключовим чинником.»
Фактично це визнання: війна в Україні стала каталізатором європейської стратегічної автономії.
- Європейський стовп у НАТО — не альтернатива, а підсилення
Мерц не підтримує ідеї «списати США». Навпаки:
«Європа й Сполучені Штати сильніші разом.»
Але водночас:
«Ми залишимо незрілість позаду — не шляхом відмови від НАТО, а створенням самодостатнього європейського стовпа в ньому.»
Це дуже дипломатичне, але принципове формулювання:
Європа не розриває зв’язок із США — вона дорослішає.
- Розширення партнерств: багатовекторність без ілюзій
Японія, Канада, Індія, Бразилія, країни Перської затоки — Німеччина вибудовує нову мережу глобальних відносин.
Щодо Китаю — теж показова позиція:
«Було б помилкою вважати, що розрив зв’язків — правильний шлях.»
Не decoupling, а de-risking.
Не наївність, але й не конфронтаційна ескалація.
- Історичний аргумент
Одна з найсильніших частин тексту:
«Німці знають, що світ, у якому рахується лише сила, — темне місце.»
Це не моралізаторство. Це історична пам’ять як стратегічний компас.
Що це означає?
1 Німеччина остаточно відмовляється від ролі «економічного гіганта — геополітичного карлика».
2 Європа готується до довгої епохи конкуренції великих держав.
3 Україна залишається центральним елементом цієї трансформації.
4 Трансатлантичні відносини переходять у фазу переосмислення, але не розриву.
Це програмний текст держави, яка вирішила більше не жити в стратегічній ілюзії.
P.S. Парадоксально, але саме країна, яка у ХХ столітті зловживала силою, сьогодні формулює одну з найзваженіших концепцій її відповідального використання.
Європа більше не «після історії».
Вона знову в ній.
Вадим Трюхан
