Пишу для того, щоб уберегти інших людей від образи, котру довелося відчути мені від жінки, котрій, здавалося, змогла б небо прихилити, дарувати доброту, ласку, повагу, чуйність.

Так сталося, що моя мами, нині покійна, доживала віка у рідному селі, далеко від Вінниці. Доглядала її старша сестра, а я не так часто, як треба було б, навідувала її. Але тут допрацьовувала до пенсії, і відпрошуватися щотижня не було можливості…

Тому, коли мене попросила сусідка допомагати їй з прибиранням квартири двічі на місяць за символічну плату, я залюбки погодилася. 85-річна самотня жінка, одна, як палець, скаржилася на нечуйного та неуважного спадкоємця. Йому років 10 тому вона пообіцяла «відписати» свою квартиру, якщо доглядатиме за нею. На такий заробіток я погодилася, бо дуже хотіла допомогти своїй доньці, котра сама виховує маленьку дитину.

У перші місяці з Оленою Павлівною у нас було повне взаєморозуміння. Крім прибирання і прання старій людині речей, я не цуралася зварити для неї обід, підстригти її. І з лікарем познайомилася, продукти для неї купувала, відзвітовуючи чеками. Навіть коли готувала щось для себе — ділилася. За ці додаткові дрібні послуги навіть і мови не заводила про оплату: ми ж дружимо, ділимося сімейними проблемами.

Останнім часом стала помічати, що бабуся нервова, нестримана, незадоволена. Про всіх сусідів відгукується з прокльонами, обзиває останніми словами. Ну, невже у нашому під’їзді всі злодії, пліткарки, нероби і п’яниці? Нещодавно, як звичайно, зробила у квартирі вологе прибирання, зварила свіжий борщ, помила ванну та кухонне начиння. Прийшов бабусин спадкоємець, видно, що людина дуже порядна. Подякував мені, дав 180 гривень, а вона каже при ньому: «Я голодна, не маю що їсти (це при повному холодильнику всякої всячини, котру не кожен з нас може собі дозволити). Я переставила десь гроші і не можу знайти».

Я тоді не звернула на це уваги, але наступного дня вона подзвонила мені і сказала: «Прийди, допоможеш шукати гроші, бо не знаю, куди переховала». Але довелося затриматися на роботі. І вже під кінець дня я отримала купу СМС: «Щоб ти не встала, прокляну всю родину….»

Наступного дня увечері до мене прийшли поліцейські. Сказали, сусідка написала заяву, нібито я вкрала у неї 5 тисяч гривень.

Не можу описати свого стану. Як кажуть — заробила, як біда в татарах. Розповіла їм все як було, а на серці така образа — за що ж мені таке?? Поліцейські втішають мене, кажуть, що вже встигли поговорити з іншими сусідами, вони розповіли, яка вона прикра жінка, любить судитися з усіма, увесь світ їй заборгував, бо вона донька репресованого.

А ще розповіли, як переді мною у неї прибирала молода жінка з соціальної служби. Її вона так довела і так оббрехала, що нещасна змушена була звільнитися.

Проковтнувши образу, я спочатку думала на суд її подати за моральне приниження. Так розхвилювалася, аж захворіла через це нервове збудження. Потім подумала: нехай перед Всевишнім відповідає за свої гріхи, а до неї я більше ніколи не прийду і нічим допомагати не буду.

Галина Корольчук