– А Ви професор? – жінка пильно і дивно на мене дивиться, – ми зіткнулися у дверях магазину. Приблизно моя ровесниця.
– Ні. Доктор наук, але не професор.
– Ну, я в цьому не розбираюсь… Ви вірите в Бога?
– Так… Колись давно мав атеїстичні переконання. Але тут ключове: “колись давно”… Тепер – вірю… Мене, до речі, хрестили не немовлям, а в 7 років, і я це пам’ятаю.
– А отці Церкви дозволяють хіба погане казати про владик і священників?
– Думаю, ні.
– А Ви про наших владик кажете погане. Мені пересилали…
– Я привертаю увагу до фактів. До фальші, яка призвела до цієї війни і цій війні сприяє.
– Яких фактів?..
– Ну, от, наприклад, молитовник, що продавався у крамниці монастиря “У”ПЦ у квітні 2025 р. З цілим розділом молитов за Росію як “отечество”… Ідеї, символи працюють… І хтось довірливий вирішить, що якщо таке продають у храмах, де “святість”, то Росія – таки “отечество”… Чия це відповідальність?
– А Ви вже всіх російських філософів зреклися? Ви ж – філософ?
– Скажу скромніше: викладач філософії. Бо філософи – то, приміром, Кант чи Гайдеґґер…
– Ну, я в цьому не розбираюся… То зреклися?
– Я не присягав ніяким російським філософам, аби їх зрікатися. Якщо мені текст когось із них треба буде перечитати для аналізу, – я перечитаю. Але найголовніше: Росія не дала якихось унікальних постатей, які незамінні у філософії, і за яких варто несхитно триматися…
– А в математиці є хтось світовий із російських?
– Не знаю. Але думаю, Лобачевський. А у хімії – Менделєєв.
– Ви якби були хіміком зреклися б Менделєєва?
– Ні. Але, зрештою, що значить – “зрікся б”? Я просто і далі оперував би відкритими ним закономірностями.
– Ну, ось. Так і наші владики не можуть зректися патріарха Кирила. Він поганий. Він порушив заповідь “не убий”, але…
– …У величезних масштабах порушив… – додав я.
– …Але вони, наші чесні й порядні владики Мелетій та Онуфрій мають молитися за нього, щоб Бог його напоумив… І моляться.
– Вибачте, я дуже поспішаю… Ви запрограмовані тим, що Вам нав’язали…
– Не кажіть нічого поганого про наших владик!.. Хай щастить.
– Ага. Дякую.
І я побіг на пару, бо то було на великій перерві неподалік від корпусу університету. Водички, по яку заходив у крамницю, я купити не встиг. І думав лише: “Ось він, фанатизм…”
Жінка, до речі, сказала, що закінчила наш ЧНУ із червоним дипломом… І говорила чистою мовою… Та дивилася ніби глибокими очима, але то глибина порожньої криниці…
P.S. А чернівецький будинок-“стіна” – просто так…
Олександр Бродецький
