До 2014 року Дмитро Затайдух був звичайним вінницьким хлопцем. Навчався в аграрному університеті, цікавився музикою, технікою, грав із друзями у страйкбол. Коли почалося АТО, йому було лише 23. Він нічим не відрізнявся від інших, але одна риса все ж виділяла його серед натовпу — відповідальність.
Після того, як повз його дім по трасі пішли перші колони військової техніки, Дмитро вже не міг просто дивитися новини. Він почав штурмувати військкомат у Хмільнику, але отримував відмову за відмовою. Через проблеми зі спиною його визнали непридатним.
«Мене футболили і навіть говорити не хотіли», — згадує боєць.
Але характер добровольця сильніший за діагнози. Дмитро дізнався, що в структурі МВС є добробати, які поїдуть на схід. Знайшов в інтернеті номер батальйону «Вінниця», написав рапорт і вже в липні 2014-го опинився в Попасній, яке було під щільним вогнем ворога:
«Там я вперше почув «Гради» та міномети, вперше побачив, що залишає після себе війна. Тоді здавалося, що це пік випробувань, але це був лише початок», – говорить Нео.
Повномасштабне вторгнення застало Дмитра на посаді оперуповноваженого кримінальної поліції у Вінниці. Коли почала створюватися Об’єднана штурмова бригада Нацполіції «Лють», він не вагався. Каже, хотів на власному прикладі показати: поліція воює і може робити це дуже ефективно. Сьогодні Дмитро — оператор БпЛА штурмового полку «Луганськ». Його «очі» в небі бачать усе, а ворог на собі відчуває точність його роботи.
«Усі ці кіношні штампи про “честь і відвагу” в реальному житті працюють інакше. Мої побратими — це звичайні патрульні, слідчі та опера, які залишили кабінети і родини, аби знищувати ворога. Це імена, які мають бути вписані в історію Нацполіції великими літерами», — переконаний Нео.
Дмитро пройшов Курдюмівку та бої за Торецьк. Він каже, що за ці роки війна змінювалася тричі, стаючи все більш технологічною та жорстокою.
Мотивацію черпає у простому бажанні звільнити свою землю й нарешті жити так, як ми самі того хочемо, у довгоочікуваному мирі.
А найбільша нагорода для нього — не медалі, а момент розслаблення після повернення з позицій. Коли втомлений, але живий, можеш набрати рідних по відеозв’язку і просто побачити їхні усмішки. У ці хвилини на плечі падає втома, а на серце — спокій. Бо знаєш: ти на своєму місці.
Нацполіція України
