Вони побили його, забрали документи і гроші, вивезли у посадку, а потім ще й погрожували життю, якщо розкаже правду. Нині вінничанин лікує травми та звернувся із заявою до органів, де вимагає покарання кривдників.

– Я довгий час професійно займаюсь рекламою. Із дружиною виховуємо трьох дітей. Але через фінансові проблеми поїхав на заробітки — заливати бетон — у місто Новоукраїнка.

Після трьох тижнів роботи із нами розрахувались, і якраз мені надійшла пропозиція продовжити діяльність у сфері реклами. Купивши дітям подарунки, я вирушив до Кропивницького. На автовокзалі автобуса до Вінниці не було, то поїхав до залізничного вокзалу. Поїзд був увечері, тож поки очікував його, сів на сходи біля приміщення і грався на телефоні. Раптом до мене підійшли троє чоловіків у формі, які представились патрульною поліцією. Запитали, чи маю документи, що засвідчують особу. Попросили йти із ними до приміщення вокзалу. Я так і зробив, — згадує події того дня наш земляк. — Глянувши на мій паспорт, всередині якого лежали кошти, поліцейські його повернули. Сказали їхати з ними до відділення. Та я пояснив, що їду із заробітків до своєї родини і через 40 хвилин мій потяг. І взагалі, на яких підставах? Втім, копи відповіли, що, можливо, я перебуваю під слідством і це треба перевірити, я погодився їхати із поліцейськими. Перед тим залишив свої речі та телефон у кіоску вокзалу, при собі був лише паспорт. І в той момент один із правоохоронців сказав іншому: «Вимикай камеру». Раптом удар по голові. Почалось запаморочення, і я присів. Вийшла завідуюча вокзалу, яка змастила рану йодом. На прохання відвезти мене до лікарні правоохоронці не реагували. Схопили за руки і моїм лобом з другого разу відкрили двері на вокзалі. Ви уявіть, з якою силою це робилось. У машині копів я втратив свідомість. Отямився лише вранці у посадці. Недалеко помітив світло і пішов у той бік. Натрапив на гаражний кооператив. Двері мені відчинив охоронець, який викликав «швидку допомогу». Паралельно приїхали поліцейські. Не повірите, але це були ті самі чоловіки, які наді мною напередодні познущались.

Після того як Сергію Пилипчуку зашили голову, він вирушив до відділення поліції.

– І знову почув ті самі слова: «Виключи камеру». Зателефонувати рідним мені не давали, вибивали з-під ніг крісло. Мовляв, буду багато говорити, то вивезуть у посадку і ніхто мене не знайде. Під погрозами та тиском мене змусили написати, що не маю до копів ніяких претензій. Паспорт не віддали. Врешті, я пішки вирушив до залізничного вокзалу, аби забрати свої речі. Проте працівниці кіоску сказали, що нічого в них немає. На допомогу знову прийшла чергова вокзалу, котра викликала поліцію. На місце приїхав інший екіпаж. Вони заявили, що бачили рапорт, де вказано, що я вів себе неадекватно і бився головою об двері та батарею. Насміхались із мене, це було дуже неприємно. Мені вже так хотілось до родини, і я переживав за своє життя, що послухав копів і написав, що речі втратив із власної необережності. А через кілька годин знайшов їх неподалік вокзалу в лісосмузі. Того ж дня до мене приїхала мама та забрала у Вінницю. Вдома я розповів про пережите своїй кумі та активістці Юлії Піскуновій, яка й дала цій справі резонанс. До нас вже телефонували зі столиці з органів і пропонували допомогу. Голова у мене продовжує боліти, адже я отримав струс та численні забої. Вночі не можу спокійно спати.

Відомо, що за заявою Сергія Пилипчука наразі відкрито кримінальне провадження.

Вікторія Снігур