Забуте українське коріння відомої «французької» святої як приклад імперської уніфікації та денаціоналізації.
Тут, в якості прикладу, хотілося б згадати і про відому «французьку» святу Марію (Скобцову) Паризьку (1891–1945). Православна монахиня Константинопольського Патріархату, поетеса, письменниця, учасниця французького Опору, яка рятувала єврейських дітей від голокосту і була страчена нацистами в газовій камері концтабору Равенсбрюк 31 березня 1945 р.
У 1985 р. меморіальний центр Яд Вашем присвоїв їй посмертно звання “праведник світу”, а в 2004 р. Вселенський Константинопольський Патріархат причислив її до лику святих як преподобномученицю Марію Паризьку. Тоді ж католицький архиєпископ Парижа кардинал Жан-Марі Люстиже зазначив, що Католицька Церква теж буде вшановувати мати Марію як святу мученицю і покровительку Франції. 31 березня 2016 в Парижі відбулась церемонія відкриття вулиці Марії (Скобцової), яка примикає до вулиці Лурмель в XV окрузі, де жила і працювала мати Марія. На табличці під назвою нової вулиці французькою мовою написано: «Вулиця матері Марії Скобцової: 1891-1945. Російська поетеса та художниця. Православна черниця. Учасниця Опору. Вбита в Равенсбрюку».
Французи пишаються цим іменем. Проте мало хто звертає увагу, що мати Марія за походженням була українкою. В оману всіх вводить її суто російське прізвище Скобцова. Проте, насправді, це прізвище її другого чоловіка. Вона була двічі одружена, у першому шлюбі носила прізвище Кузьміна-Караваєва, у другому ж шлюбі вийшла заміж за кубанського діяча Скобцова, з яким згодом розійшлася і прийняла чернецтво.
У дівоцтві ж м. Марія мала прізвище Пиленко і належала до відомого українського козацько-старшинського роду Пиленків, представники якого були нащадками запорозьких козаків. Її дід Дмитро Васильович Пиленко (1830—1895) народився на півдні України і був начальником штабу Кубанського козацького війська та начальником Чорноморського округу. Прадід Василь Васильович Пиленко народився на Полтавщині, був інженером Луганського ливарного заводу та наглядачем Лисичанських вугільних розробок, вперше відкрив родовища залізної руди в Кривому Розі, згодом був наглядачем Соляних розробок в Криму. Прапрадід Василь Пиленко – був возним та полковим хорунжим Першозіньківської сотні Гадяцького козацького полку, згодом отримав звання секунд-майора і в 1788 призначений на посаду скарбника Зіньківського повіту на Полтавщині, помер в 1794 р. Батько Василя Пиленка теж служив у Першозіньківській сотні Гадяцького полку, а дід – Михайло Пилипович Пиленко мав звання військового товариша Гадяцького полку.
«Родовим гніздом» козаків Пиленків було м. Зіньків – сотенний центр Гадяцького козацького полку на Полтавщині.
Після канонізації мучениці її часто продовжують називати за світським прізвищем її другого чоловіка – Скобцовою, якби підкреслюючи тим її «російське коріння». Саме так, за поширеною помилковою практикою, її навіть записали у церковних святцях в Україні.
Напевно, правильніше було б називати її за дівочим прізвищем Пиленко, або принаймні подвійно «Пиленко-Скобцова», що було б більш достовірно з історичної та біографічної точки зору.
У будь-якому разі, свята Марія Паризька – спадкоємниця славного українського козацько-старшинського роду. І про це варто пам’ятати як в Україні, так і у Франції.
На такому прикладі ми бачимо, як уніфікаційний російський імперський вплив продовжує в наш час підсвідомо зберігатись навіть в інших країнах. Донедавна мало хто у світі знав і звертав увагу на Україну, її окремішність, історію та спадщину. Українців сприймали переважно під впливом російських імперських наративів, як частину «російського світу». Війна Росії проти України, героїчний та саможертовний спротив українців російській агресії, відчайдушна боротьба за власну свободу, незалежність та ідентичність змусили світ зрозуміти, що вини майже нічого не знали про українців, зокрема й тих, хто жили посеред них і прославились у різних галузях. Ці українці, навіть якщо і були русифікованими та вихованими в чужій традиції, лишаються яскравими представниками України. Ми не маємо права відмовлятись від них і їхньої спадщини. Вони є теж прикрасою України та її різнобарвної та багатогранної культури, рівноцінної з великими культурами інших народів світу.
Ігор Царук
