Сьогодні свій 95-річний ювілей відзначає жителька Козятина Олександра Олексіївна Грушко. На долю уродженки села Махаринці за такий поважний вік випало чимало випробувань, знущань, труднощів та й були і радощі. Найцінніше – це те, що Господь дав можливість вижити під час II-ї світової війни в період гітлерівської окупації рідної неньки України у концентраційному таборі «Освенцим».

– Війна застала юну 18 –річну дівчину у тодішньому Дніпропетровську, куди поїхала в гості до брата. Молода кипуча кров, імпульсивність, жага до волі і відчуття справедливості , привели дівчину разом з іншими молодими людьми до участі в антифашистському супротиві, за що і поплатилася. Була арештована, допити, катування, а потім – концетраційні табори, спочатку Майданек і з 12 жовтня 1942 р. переправлена до Освенцима – Бжезинки ( концтабір Аушвиць-Біркенау ) . Виживання в антилюдських і навіть далеко не в тваринних, умовах під № 22392 потужної гітлерівської машини по використанню , переробці та знищенню людства. Але і в тих жахливих умовах декому пощастило вижити, тому що і в цій жорстокій м’ясорубці люди намагалися зберегти людські якості і подобу. Олександра Грушко  захворіла незабаром на тиф. За наказом її у грудні викинули з бараку у двір. Підібрала лікарка-чешка Енна і виходила, – розповідає завідувач музею історії міста Козятин Лілія Макаревич. –  На ноги поставила росіянка Ганна Тринда- Шульміна. Іншій українці не повезло. Їй ще живій , викинутій на смітник, пацюки обглодали ноги і вигризли очі, потім рештки спалили у крематорії, і тим попелом здобрювали навколишні поля. Після одужання Олександру порекомендували лікарі Любов Федорівна Алпатова та чешка Енна, як досвідченого спеціаліста-медсестру по догляду за дітьми. То було жахливе випробування, яке закарбувалося у пам’яті трагічними поетичними строфами у віршах, в тому числі «Хліб» про хлопчика, який за хлібину від фашиста , що таким чином забавлявся, заліз у казан з крижаною водою з метою поділитися шматочком з іншими малолітніми в’язнями, та серце не витримало.

Після звільнення нашими військами у січні 1945 р. концентраційного табору, Олександра Грушко  залишилася помічницею при військовій частині, що подарувала волю. В рідному Козятині тривалий час і зразково займалася торгівлею, була завідуючою магазином, працювала у буфеті. Сьогодні Олександра Олексіївна радо зустрічає рідних, близьких і просто знайомих людей, ділиться спогадами.

Валентина Лісова