На життя хлопець заробляє тим, що займається ремонтом цифрової техніки. А весь свій вільний час присвячує волонтерству. Він вже втратив лік бездомним собакам та котам, яких врятував за своє життя. Максим годує та лікує тварин, шукає їм добрих господарів. І мріє, аби у Вінниці започаткувати організацію, яка б відловлювала, стерилізувала, лікувала та прилаштовувала чотирилапих. Чому ж молодий хлопець став зоозахисником і які звірства вчиняють його ровесники — він розповів нашому журналісту.

– Я такий же простий хлопець, як і ви, не позиціоную себе як волонтер, просто допомагаю чим можу, — починає розмову Максим. — Скільки себе пам’ятаю, у мене з самого дитинства були бездомні тварини, здебільшого коти. Тіхона приніс додому із вулиці, Барсика забрав із рук. Тварин вже немає в живих, а у моїй квартирі тепер мешкає кіт Жулік. Його я дістав із віконця підвалу і зрозумів, що розлучатись з ним не хочу. Пригадую, як одного разу дістав із сміттєвого баку цуценят. Видовище було не з приємних. Та, на жаль, через день чотирилапі померли через кровотечу. Згодом мені траплялись поранені птахи: деяких вдавалося врятувати і відпускати на волю, інші вмирали, багатьох прилаштував.

З тих пір волонтерська діяльність стала частиною життя для Максима Панчука. Він створив групу в «Фейсбуці» — «Вінниця SOS», яка займається допомогою бездомним тваринам та їх прилаштуванням у сім’ї.

– На території Вінниці я намагаюся зробити все, щоб не було жорстокого поводження з тваринами, щоб люди навчилися любити тварин, не штовхати ногою, не ставитися до них як до сміття. Якщо я бачу, що люди жорстоко поводяться з тваринами, роблю зауваження. Якщо не доходить, викликаю поліцію, привертаю увагу. Показую, що допомагати тваринам не соромно, яка б думка у людей не складалася. Більшість каже, що вони дуже зайняті і не мають часу на добрі справи, але здебільшого зараз всі сидять у соцмережі, спілкуються з друзями. Люди можуть врятувати тварину навіть простим репостом, — додає Максим. — Чим більше моїх земляків буде залучатися до допомоги бездомним тваринам, тим менше їх ставатиме на вулицях нашого міста, і не тільки. На даний момент так вийшло, що до мене у двір хтось підкинув вагітну кішку. Вона народила чотирьох кошенят, і через поширення допису в соцмережах я зміг знайти дівчину, яка тимчасово їх забрала разом з кішкою на перетримування. Але якщо через місяць мені не вдасться прилаштувати пухнастиків, доведеться їх випустити на те ж місце, звідки ми їх взяли. І це лякає. Адже буквально місяць тому там вбили кішку і 5 її кошенят.

Вражає те, що найбільше таких нелюдів саме серед моїх ровесників. Впевнений, у всьому винне виховання, коли батьки навчають вседозволеності. Крім того, молодь зараз жорстока. Бо бути добрим не модно. Тож йдуть на такі звірства, аби бути крутими хлопцями. У свою чергу, я прошу читачів, особливо молоде покоління: допомагайте братам нашим меншим, чим можете! І нехай у вас в житті буде стільки добра, скільки ви самі зробили.

Вікторія Снігур