Це тепер старовинний маєток у Мурованих Курилівцях має вигляд втомленої бабусі. Та коли учні школи-інтернату роз’їжджаються на канікули, порожні кімнати наповнюються прадавніми спогадами про тих, хто колись давно наповнив цей палац цікавим сюжетом, гідним популярного серіалу.
Від першого замку, котрий звели з місцевого вапняку, не використовуючи цементу, представники стародавнього українського роду Чурилів, залишився тільки ескарп із підземними склепіннями і казематами та руїни колишніх замкових мурів.
Через кілька століть у маєтку оселилася перша жінка, котра внесла до історії будівлі свою самобутність. Землевласниця Катарина Коссаковська, уроджена Потоцька, була в опозиції до останнього короля Речі Посполитої — Станіслава Августа Понятовського.
Катарина з Потоцьких (Косаківських) була відома гострим розумом. Вона мала глибоку антипатію до Росії, і це стало причиною примусового розпродажу всіх багатств або їх конфіскації. Катарина, на відміну від чоловіка, з котрим не мала дітей, своє ім’я в історії зберегла. Їй довелося жити в критичну для Польської держави епоху, коли сама ця держава поступово переставала існувати.
Катарина Коссаківська була цікава тим, що була дотепна суто по-польськи — бо не знала французької, на якій у ті роки говорив увесь міжнародний вищий світ! Була глибоко віруючою католичкою. Вона увійшла до історії і як політичний діяч епохи кінця самостійності Речі Посполитої. Вихована в дусі впливової і найбагатшої сім’ї Потоцьких, усе життя вона присвятила відстоюванню інтересів цієї сім’ї. Її в історичних анекдотах тих років навіть називали «пралею Потоцьких». Тому вона хотіла бачити польським королем не Понятовського, а свого родича — Фелікса Потоцького.
Катарина Коссаківська стала справжньою якобинкою, завела вдома друкарський верстат, на якому друкувалися прокламації проти короля. При цьому вона на все життя зберегла добрі стосунки з генералом Кречетниковим, який переконував її присягнути Катерині II. Втім, присяги не відбулося, і, як наслідок, після розділу Польщі вона втратила свої маєтки, які виявилися на російській території, у тому числі і Муровані Курилівці…
Імператриця подарувала конфісковану садибу графу Станіславу Комару. Після смерті Станіслава Комара в палаці проживала його донька Дельфіна — відома європейська красуня, що була музою польського поета Зіґмунда Красинського. Композитор Шопен присвячував їй свої найкращі музичні твори, а художник Делакруа втілив її образ у численних картинах. Дочка Станіслава Комара і Гонорати Орловської, Дельфіна Комар народилася саме тут, в маєтку, у березні 1807 року. Вона й стала другою героїнею палацу. Вона отримала всебічну освіту, уміла грати на клавікордах, співати, малювати.
Коли їй виповнилося тринадцять років, з’явився перший претендент на її руку — утричі старший за неї поет Станіслав Старжинський, який писав під псевдонімом Стах Долива. Через велику різницю у віці любов була платонічною. Набагато більшого добився Мечислав Потоцький, представник прадавнього і впливового роду. Він був сином знаменитого Станіслава Щенсного Потоцького, власника знаменитого Тульчина.
Весілля урочисто і пишно зіграли в Мурованих Курилівцях 25 жовтня 1826 року. Шлюб у католицькому обряді відбувся 7 листопада в селі Вербовець. Батьківське гніздо, улюблена бальна зала, на паркетах якої так любила танцювати Дельфіна, в день заручин стали місцем душевних тортур, бо Мечислава вона не любила. Спочатку все йшло добре. На світ з’явилися діти. Але вони незабаром помирали, буйна вдача Мечислава не могла з цим миритися, і почалося… Він став економити на дружині, був неймовірно скупим, безжальним, мстивим і жорстоким. Дозволяв собі бити дружину і навіть морив голодом, а потім і зовсім ув’язнив її. Дельфіна поїхала в Париж, де потрібно було зробити операції по гінекології. Чоловік вирушив до Одеси. Тут він знайшов свою «перлину біля моря» — дружину полковника Меллер-Закомельського, практично викравши її, відвіз до себе в Тульчин. Так розпався їхній шлюб з Дельфіною. А в 1843 році суд у Кам’янці офіційно розірвав їхні стосунки. Мечислав до кінця життя Дельфіни виплачував їй пенсію в розмірі 100 тисяч франків щороку.
У Парижі Дельфіна бувала на концертах уже всесвітньовідомого Федеріка Шопена. Їхні долі були дуже схожі: молодий Федерік був закоханий у Марію Водзинську. Біля нього у цей час його муза — Жорж Санд. Саме в цей період його талант досягає вершини.
Але потім починається чорна смуга: розрив із Жорж Санд, смерть батька. Дельфіна матеріально допомагає композитору. Вона покликала його до себе як учителя гри на фортепіано… Їхній роман був бурхливим і довгим — чотири роки, сповнених пристрастю. Надалі вони до кінця залишалися друзями. Дельфіна надихала Шопена як муза, він присвячував їй свої твори.
Роки йшли, і час брав своє. Але і після 40 років Дельфіна була здатна полонити чоловіків. Її останньою відомою «жертвою» був французький художник, історичний живописець Поль Деларош, автор у тому числі і знаменитого портрета Петра I. Не відомо точно, коли вони зійшлися з Дельфіною, але фіксовано точно, коли вони розлучилися — у 1856 році, у зв’язку із смертю художника. Послідовна смерть її коханих — Шопена, Красинського, Делароша справила на Дельфіну сильне враження… Вона відходила важко… Рак виявили у 1872 році, зробили, здавалося, вдалу операцію, але в 1877 жінка померла.
Ця муза надихала на творчість знаменитих чоловіків. Завдяки їй ми зобов’язані появою на світ прекрасних творів мистецтва. А народилася і виросла — у невеличкому селищі на Поділлі.
