На той час вони з мамою вже були розлучені, нам з сестрою було 8 і 5 років. Мама отримала свідоцтво про смерть і сертифікат на землю — 1,31 га.

Ми були ще зовсім малі, а мама на той час не мала достатньо грошей на те, щоб оформити пай.

Коли мені виповнилося 18, а сестрі — 21 рік, ми звернулися за тим, щоб оформити батьківський пай. Але нам відмовили, сказали, що у 2006 році згідно із заповітом пай був оформлений на Олену Патлатюк, батькову сестру з села Переорки.

Цікаво, де це раптом взявся заповіт у 2006 році, якщо у 1997 його не було? Батько помер молодим і не встиг скласти документ. Невже підвівся з могили? І чому раптом, коли взялися оформлювати пай, то ніхто і не згадав, що у цього чоловіка — троє неповнолітніх дітей? Все це наводить на дуже невтішні роздуми про те, що нас підло обманули. На це натякнули нам, коли ми були і в нотаріуса.

Не один раз зверталися до нашої тітки, щоб вона віддала нам землю. Але щоразу тільки й чули: «Чужим людям землю не віддам». Але ж ми його діти, а ваші племінниці! У батька, котрий помер так рано, вже шестеро онуків! І з якої такої причини ми не маємо права претендувати на його пай? Ми ж не хочемо, щоб нам віддали його хату чи землю бабусі та дідуся.

Бачить Бог, ми хотіли, щоб це гостре питання було вирішене між нами, родичами, мирно, без скандалів. Але тітка нічого не хоче чути. Що б там не сталося між батьками і скільки б часу не минуло, він все одно наш тато, а ми його діти.

Ірина та Людмила
Літинський район