До рідної Вінниці, друзів та рідних на три серпневих дні завітали відомий політик і майбутній кандидат у Президенти України Роман Безсмертний із дружиною Тетяною Мокріді. І нехай більшість свого часу на Поділлі Роман і Тетяна витратили на офіційні зустрічі та дискусії про майбутнє України, для відвертої розповіді про своє «незігране» весілля, Family-щастя і двох 5-річних янголят – доньок Лізу та Настю подружжя знайшло годинку для зустрічі з друзями на вінницькому «Горищі»!

– Ми запросили на «CHERDAK», чи, як кажуть у нас на Поділлі – горище, найближчих і перевірених часом друзів! Бо тут, як у дитинстві, можна чесно і відкрито говорити про таємниці – особисті, сімейні та навіть політичні, — розпочала сімейний вечір на 7-му поверсі над Вінницею вінницька журналістка і дружина Романа Безсмертного Тетяна Мокріді. – Ми з Романом нині готові розказати про всі свої таємниці… Тому що із друзями треба говорити про все! Від казок, які Роман Петрович читає Лізі та Насті, до того, навіщо Безсмертний повернувся у велику політи­ку та йде у Президенти. Адже разом ми багато пережили і багато чого здолали… Втім, найбільшою своєю перемогою ми все-таки вважаємо двох донечок, загалом 4-х дітей та вже двох онуків! Тобто нашу Family… Щодо 3-х головних секретів Романа Безсмертного, то він: не вміє брехати, не любить носити костюми і обожнює старі вінілові платівки.

У свою чергу, Роман Петрович так розповів про «вінницького зятя» і свою родину:

– Мені приємно приїжджати до Вінниці, тому що я не тільки «вінницький зять», а й сприймаю тещу і тестя як своїх батьків. Хороший батьківський вишняк на Вінниччині зігріває тіло та душу, налаштовує на відверту розмову. Тільки найрідніші можуть сказати правду. Family, сім’я, родина, незважаючи на те, що це один синонімічний ряд, має різне значення. Родина — це п’ять-шість поколінь. Сім’я – два покоління. Family – я та мої діти. Звідси родом моя дружина. Тетяна дуже сміялась, коли зіткнулась із тим, що дружина може бути роботою. У неї навіть штамп про це був у службовому паспорті. Це сталося, коли мене призначили послом у Мінську. Моя кохана, люба дружина, турботлива матуся наших дітей і водночас мій стиліст та радник… З нею я на 100% щасливий чоловік! І якщо жінка в пострадянському суспільстві часто буває недооцінена, то я у своїй сім’ї намагаюсь виправляти цю несправедливість та рудимент «совка», — говорить Роман Безсмертний.

А про перші вибори політика до Верховної Ради Тетяна розповіла справді сенсаційні подробиці:

– Будучи сільським вчителем історії, Роман вперше пішов у народні депутати та витратив на виборчу кампанію аж 140 доларів! Уявляєте, які колись були ціни? Причому 40 доларів йому дав покійний Олександр Ємець зі словами «Йди, перемагай!» — зізналась пані Тетяна. — І він переміг у керівника області та двох партій­них бонзів районного масштабу.

Роман з молодих років вмів дослухатися до людей і говорити з ними. Він ніколи не давав солодкі обіцянки, так само, як і не любив мед, навіть тоді, коли це було модно за часів Ющенка. Він справжній у всьому: і за кермом трактора, і на посту віце-прем’єра, і коли косить траву, і коли працює над новою Конституцією. Я не знаю двох Романів: він однаковий вдома і на людях.

– Ходять легенди, що ви із Романом познайомились у Донецьку?

– Нас познайомила політика, це були парламентські вибори 2002 року. Я тоді працювала у прес-службі, а Роман був заступником штабу Ющенка – Петра Порошенка… Я Романа спочатку дуже боялась. Бо про його розум і феноменальну пам‘ять ходили легенди. А поговорили ми дійсно вперше в Донецьку. Тоді ми ще не здогадувалися, чим закінчиться зустріч наших очей. «Роман на Майдані» — це про нас…

– Тетяно, це правда, що ваше весілля було на 4 персони?

– У нас не було ніякого весілля. Нам із Романом необхідно було їхати у службове відрядження до Мінська, я після травми ноги. Працівниця РАГСу прийшла до нас додому, ми увімкнули на вінілі Мендельсона, підписали свідоцтво про шлюб, а жіночка оголосила нас чоловіком і дружиною. Така у нас була виїзна «квартирна» церемонія, як зараз це модно називати. Роман був у джинсах і сорочці, а я в білому костюмі. Нас було четверо: ми, працівниця РАГСу і помічниця Романа. Тому чесно зізнаюсь, що подільське весілля із народними музиками, короваями та вишитими рушниками ми завинили своїм рідним… Так само скромно ми вінчались і хрестили 2-х маленьких доньок… Свята – то таке… Головне — дивитися в один бік і жити з Богом в душі. У нас дуже дружна родина, ми – команда в усьому.

– Відкрийте секрет: як ­Роман Безсмертний став «вінницьким зятем»?

– Це сталось років вісім тому, коли Вінницею керував молодий і амбітний мер Володимир Гройсман. Роман із Володимиром були знайо­мі ще з часів «Нашої України». У нас виникли суто особисті питання із документами після оформлення шлюбу, то Безсмертний зателефонував до Вінниці міському голові та по-доброму, жартома сказав у трубку: «Доброго дня, вам дзвонить «вінницький зять»…»

– Якщо Безсмертний став нар­депом із вчителя історії, то фільм «Слуга народу» про нього?

– Саме так! А хто з майбутніх кандидатів вчитель історії? Роман вважає, що Президент – це важка робота, тобто дійсно слуга народу. На підлеглого він ніколи не підніме голос, а краще стишиться… Йому легше на начальника накричати, якщо той не правий! Але на меншого, слабшого чи дитину він ніколи не кричатиме… Так його виховали! Романа обожнюють студенти, їм з ним цікаво, бо він готується до кожної лекції. Історик Безсмертний знайомить молодь з тонкощами дипломатичного протоколу і з основами дипломатичної і консульської служби. Дуже часто на пари Романа напрошуються журналісти.

– А чи суворий Роман батько? Казки дітям читає?

– Роман просто тане, коли його обіймають малі… і діти, і онуки. Поки виховуємо любов’ю. Казки читаємо по черзі. Хоча Роман дуже часто вигадує казки, в них навіть з’являються такі дивні персонажі як Штірліц… Дівчатка вже почали самі читати, любимо віршики з чудової «А-ба-би-га-ла-ма-ги».

– Які квіти ви посадили біля батьків­ської хати?

– У Романа легка рука, в нього все росте. У нас великий садок з фруктовими деревами, величезний город. Все своє. Квіти – окраса нашого двору. Мабуть, росте все, що можна уявити: від крокусів до жоржин. Коли садили в селі гортензії, рододендрони і гібіскуси, нам всі казали, що вони не виживуть у наших краях. Але, мабуть, на нашому подвір‘ї таки тепло… І справа тут не в кліматі, а в погоді в домі. Все буяє…

– У вашого батька вже питають про похід «вінницького зятя» Безсмертного у президенти?

– Запитують і батька, і маму. Чимало людей вірять Роману і запитують, чим допомогти. Але є й ті, хто вважає, що в політиці всі однакові. Тато дуже любить риболовлю, і для нього вона все із самого дитинства… Нещодавно він мені переказав дві розмови з рибалками біля ставка.

Епізод перший.

Група рибалок підходить до батька і запитує: «Що, Мартьянович, зять накрався і в президенти зібрався?»

Батько: «Якби накрався, то я б не сидів з вами біля цієї калабані і не ловив кота за яй..я. А ходив би на яхті на тунця по закордонах…»

Проходить місяць. Епізод другий.

Рибалки за спиною батька: «Подивіться, в нього катушка ленінградська… снасті простенькі… Може, той зять і не крав ніколи… Мартьянович, клює?»

Батько: «Йдіть і не лякайте рибу».

Той, хто знає нашу родину, наш стиль життя, у того не виникає недоречних запитань.

– А хто ваші свати? Живуть у Києві в «хоромах»?

– Мама Ольга Дем’янівна мешкає у селі Мотижин Макарівського району, що на Київщині, за 30 км від столиці. Це сімейне обійстя, на якому живе уже четверте покоління Безсмертних.

Мама Романа дуже проста та щира, як і моя сім‘я… Мама за все життя не знала слова «відпустка». Хоч їй і 78 років, вона і досі важко працює. Для неї найбільше свято, коли приїжджають свати (мої батьки), діти, онуки і правнуки. Батько Романа помер у 2005 році. У 2012-му ми на старому фундаменті від діда-прадіда збудували нову дерев’яну хату, ніяких хоромів у нас немає.

– Роман Петрович розповідав у Вінниці історію про те, як він побував у кабінеті президента США. Знаєте подробиці? Що він там робив?

– Цю історію знає лише най­ближче наше оточення, як він у Білому домі в цих лабіринтах кабінетів та коридорів випадково зайшов у так звану «конгресову кімнату», де  американські президенти підписують закони про долю США і часто всієї планети Земля… І знаєте, що його здивувало в тому кабінеті? Відсутність душі! Бо в кабінеті Романа завжди побачиш портрети Великих Українців – людей, що зробили нашу землю Державою, написали її Конституцію та поклали за Україну свої життя… Незалежно від посад і кабінетів, які займав Роман, у нього завжди у кабінеті на столі лежить Біблія.

– Ви запросили на свій «Сімейний вечір» у Вінниці місцеву музичну легенду – Богдана Совика… Ви давно знайомі?

– Коли Богдан лише пробував свої сили на великій сцені «Х-фактора», ми вболівали за талановитого земляка… І він відбувся як особистість в українській музиці. А ще нас поєднує любов до вічних хітів «Бітлз», «Лед Зеппелін» та ще десятків груп і виконавців, вініли яких є у колекції Романа… Тому Богдан на наше прохання зіграв ці безсмертні мелодії наживо на дружній вечірці. А сам Роман у ролі ді-джея прокрутив на «Горищі» пару вінілів над вінницьким «Ліверпулем»…

– Тетяно, ви вірите, що в політиці можна перемогти, кажучи правду, без великих грошей та популізму? Ви ж чудово знаєте цю «кухню»…

– Можна! У нас із Романом майже немає фотографій із Майдану 2004-го року, але його дзвінки зі словами «Таню, перевір на Майдані пости, бо я вже нікому не вірю» запам‘ятала назавжди… Повірте, я особисто знаю багатьох політиків і настільки вже стомлена від їхньої фальші, від «любих друзів» та «Шо нада сказать», що більше їм не вірю. Людину завжди виказують руки і очі. Коли у політиків в одному оці долар, а в другому євро, то зрозуміло, куди вони ведуть Україну. Але Роман інший… Він ухвалив рішення, він має знання і досвід. Коли він вчителем пішов на вибори у народні депутати, ніхто не вірив у його перемогу… Але він переміг і досяг успіху!

Тому коли діти Ліза та Настя у свої 5 років дивляться по телевізору на президента і запитують мене про те, що робить цей «великий дядя», я їм кажу дитячу правду про владу… І знаєте, як вони реагують? Мене їхнє сприйняття сильно дивує. Вони начебто все розуміють. Але просять про одне: коли тато стане президентом, то хай працює, але тільки не перерізає стрічки.