Ще б пак, адже вона пече короваї та запашний хліб, вишиває, співає у церковному хорі. Своє вміння справлятись із тістом жінка перейняла від бабусі та мами. Адже часто їм допомагала і успадкувала давні рецепти та стару муровану піч.

– Яніна Францівна 20 років пропрацювала ланковою в селі, десять на фермі, десять у їдальні — кухарем. Жінка оповідала нам, що колись не було дріжджів, а борошно просівали через сито із шовку. Олію чавили з горіхів до тіста. Запарку робили із вареної картоплі та борошна, — розповідають працівники сільської ради. — А ще у давнину пекли хліб на хмелеві, він був дуже смачним. Нині ж коровайниця використовує звичні, але завжди натуральні та якісні продукти. Завжди переживає, аби хліб вдався, і підходить до процесу тільки з гарним настроєм і піснею. Часто вибирає весільні, аби пара жила у любові та злагоді. А ще вона завжди зауважує, що коровай має бути цілим, як риб’яче око. Коли його розчиняє мати, має співатись одна пісня, коли місять коровайниці – співається інша. Як весільний хліб виробляють – співається третя пісня.

Односельчани додають: окрім короваю, хліба та пирогів, Яніна Францівна випікає ще й калиту, жайворонки та фігурну паску. Від самого початку вона передає випічку нашим воїнам на Схід. З її ініціативи щороку у селі готують поминальний обід до Дня голодомору. Нещодавно жінка відсвяткувала зі своїм коханим чоловіком Леонідом золоте весілля.

Вікторія Снігур