Зовсім не типова для не дуже судноплавної Вінниці, вона увіковічила в історії міста цілу епоху, коли тут існував яхт-клуб «Спорт».
Ідея створення на невеликому клаптику землі спеціальних класів, де б молодь навчалася плавати, належала вчителю малювання реального училища В’ячеславу Коренєву, котрого називали «Старий Пінзель». Він мріяв облаштувати тут не лише школу плавання, а й навчати греблі (ось звідки корені успіхів вінницьких спортсменів у греблі!). І було це у 1904 році.
В’ячеслав Коренєв не вінничанин, народився в Одесі, закінчив Академію художеств і вважав себе мариністом. Мабуть, тому, що колись служив на флоті матросом і навіть здійснив навколосвітню подорож, на пам’ять про яку у нього залишилося тату якоря, зроблене в Японії. Для учнів училища він був справжньою легендою!
Але через першу революцію зі створенням яхт-клубу довелося зачекати. Тільки навесні 1910 року міська влада взялася за створення яхт-клубу. Гроші жертвували меценати, а іменами найактивніших називали човни. Так з’явилися «Граф Здислав» на честь графа Грохольського та «Maria Laura» — дружини поміщика Щеневського.
Товариство «Спорт» розташувалося на частині орендованого острова. Там збудували велику купальню (купатися з берега в ті часи було непристойно. Тому містяни купалися тільки у приватних купальнях, за котрі треба було платити 5 копійок), пристань для човнів, буфет, крокет, кегельбан, сторожку, гімнастичне містечко і вбиральню. За кілька днів заняття у купальні діти починали плавати.
«На той час «Спорт» мав найкращі човни: три однотипні шлюпки роботи київської майстерні Саковського. Я пам’ятаю їхню ціну — 70 рублів за штуку. Вони були пречудові, весла з тонкошарової сріблястої ялини, надзвичайно легкі», — пригадував вінничанин Георгій Бріллінг у 1970 році. — Найшвидша «Жемчужина». Такого ж типу, але з чудовим оздобленням — командорська шлюпка «Ундіна», котра очолювала далекі прогулянки цього флоту, до котрого увійшли ще 5 пласкодонок вінницької роботи. До речі, колись на базі «Спорту» проводилися паради човнів. За найкраще прикрашений човен давали приз. Але ніхто не міг зрівнятися з «Ундіною». Щоправда, В’ячеслав Коренєв ніколи участі у параді не брав. Йому було незручно хизуватися своїми великими можливостями…»
А для дітей, котрі ще не могли вправлятися з човнами, влаштовували змагання на… кориті. Це було весело і яскраво.
У 1912 році у Вінниці з’явився великий теніс. Корт розташували на лівому березі ріки навпроти острова, де був яхт-клуб. І жодних обов’язкових шкіл, гуртків, курсів. Приходь і роби що хочеш. Все начальство — це «матроси». Петро — сторож хімічної лабораторії та фізкабінету. Влітку він перевдягався у матроську сорочку та безкозирку. І Томаш. У буфеті господарювала Петрівна, дружина Петра. Поряд завжди вертівся їхній син Федько, знаменитий пірнальник. Ближче до вечора з’являлися викладачі училища, іноді з дружинами чи знайомими. Але це аж ніяк не заважало вінницьким юнакам жити своїм життям, розмовляти про Жюля Верна, Буссенара, сперечатися про прийоми джиу-джитсу.
У 1915 році «Спорт» почав занепадати. Його майно розпродали на придбання навчальних рушниць для училища. Після того, як була збудована дамба Сабарівської ГЕС, острів затопили, а берег під назвою Бригантина довго використовувався для мандрівних цирків. Тепер це пустир, котрий готується до забудови сучасними багатоповерхівками…
Олександр Гандзій,
Соломія Калюжко
