Від ХVІІ столітя і до революції 1917-го розкішна садиба у Янові (стара назва Іванова) належала графам Холоневським. Хоч традиційно польських магнатів вважали гнобителями народу, але Холоневські зробили багато доброго для людей. Наприклад, безкоштовно віддали свої землі для будівництва вузькоколійної залізничної дороги.
Адам Холоневський був першим в роду сенатором, а ще старостою, депутатом сейму, юристом з блискучою освітою. А ще вправним господарем і дуже багатою людиною. І одружився він з розумом — на багатій і розумній Соломії з Контських. Саме Соломія, вже залишившись вдовою, добудувала резиденцію Холоневських, де у 1781-му гостював Станіслав Август Понятовський, король Речі Посполитої. Тоді біля палацу зібрався весь Янів, короля вітав тодішній господар маєтку — Рафал Холоневський зі старшими братами.
І сьогодні вражають стіни товщиною в 180 см у нижній частині палацу. В ньому зупинявся священик та письменник Станіслав Холоневський. Саме він запропонував намалювати на стіні фреску з видом ватиканської базиліки св. Петра. Тому Холоневські і називали цю кімнату «Ватиканом». Тут, у «Ватикані», останній власник маєтку влаштував свою спальню.
А найгарнішою кімнатою палацу, як свідчать історичні хроніки, була бальна зала. Через величезні вікна її осявало сонце, підлога — дубовий паркет із зіркою посередині. Стелю прикрашали фрески з музами, а в центрі переливалась кришталем гігантська люстра. Сумна історія тут трапилась — сирі дрова у каміні затріщали, посипались іскри. І в Катарини Холоневської запалала сукня. Вчасно погасити її не вдалось, від опіків жінка померла. Розповіді про привид жінки в обгорілому одязі, який з’являється то у коридорах, то у темних кутках палацу, довго тривожили уяву янівчан.
В іншому салоні на першому поверсі висіли два велетенських дзеркала, Соломія Холоневська привезла їх взимку саньми з самого Парижа. На білому мармуровому каміні стояв позолочений бронзовий годинник XVIII ст. За переказами, кожен раз у момент смерті когось з сім’ї Холоневських годинник сам зупинявся. Графи Холоневські дуже берегли родинне дерево — каштан, що ріс у парку, вважали, що на той час йому було півтисячі літ. Любили сидіти біля могутнього велетня і набиратись від нього сили.
Не можна не згадати про бібліотеку Холоневських, яка налічувала 10 тис. томів, де зберігалась переписка Адама Міцкевича із священиком і письменником Станіславом Холоневським, і листи англійського поета Персі Бісі Шеллі до Марії Цецилії Холоневської. Колись тут важкі фоліанти, що не вміщались у книжкових шафах, лежали на спеціальних столах.
На початку Першої світової війни Холоневські відправили цінні книги до Кам’янця-Подільського. Але жодна з підвод до місця не доїхала… Решту бібліотеки знищили під час революції. Янівські перекази згадують про підземелля, які тягнулись під замком і були шляхом спасіння під час ворожих нападів.
А ще легенди розповідають про дванадцять пань, котрі рівно опівночі сходили з власних портретів і сідали у дванадцять крісел у портретній залі Янівського палацу. Вони тихо розмовляли між собою про давні справи, а компанію їм складав лицар у старовинних залізних обладунках, який о тій самій порі сходив з однієї з кутових башт.
…Амбітний Янів — не село, а містечко, якому ще у ХVІ столітті було надане Магдебурзьке право. Нині Іванів — як його перейменували у 1946-му — впевнено крокує шляхом відродження своєї колишньої слави (див. статтю про Іванівську ОТГ)…
