На початку серпня у Франції відбувся чемпіонат Європи з класичного жиму лежачи серед жінок і чоловіків. У змаганнях брала участь українська збірна, серед якої був і наш 32-річний вінничанин, майстер спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу Іван Чупринко. Наш земляк виборов звання чемпіона Європи і встановив новий рекорд світу — 212,5 кг. У його доробку — понад півсотні медалей, 13 світових рекордів, він майстер спорту міжнародного класу. В ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті спортсмен розповів про шлях до перемоги, житлове питання та особисте.

– Іване, яким було ваше дитинство?

– Непростим. Батька я свого ніколи не знав та не бачив. Народився я в Одесі «на зоні». Мама за грати потрапила вагітною. Відразу написала від мене відмову. Мене забрала на два роки тітка. Оскільки мама не давала опікунство, мене забрали до Брацлавської школи-інтернату. Своєю мамою називаю Катерину Петрівну, яка вклала душу в мене. Стараюсь завжди її відвідувати, кожна наша зустріч завжди проходить дуже тепло. Рідна матір, яка нині мешкає десь у Крижопільському районі, інколи дає про себе знати, зізнається в любові, але я тому вже не вірю.

– Коли почали займатись спортом?

– У Брацлаві. Вчитель фізкультури помітив мої успіхи й запросив на чемпіонат області. Тоді із вагою 40 кг я вижав лежачи 60 кілограмів. А за півроку – вже 100. На одному із змагань познайомився з тренером Вадимом Мохником. Двічі на тиждень їздив у Немирів тренуватись. Я загорівся бажанням бути першим і сумлінно працював у залі. Став чемпіоном України, майстром спорту з пауерліфтингу. Далі отримав можливість навчатись безкоштовно на факультеті фізичного виховання. Ви не уявляєте, яким це було щастям на той час, бо дитина з інтернату вступила до університету. Під час навчання тренування продовжував, але вже у Вінниці, на базі спортшколи «Колос».

– Розкажіть про чемпіонат у Франції, з якого ви повернулись.

– Підготовка була досить напруженою, бо я їхав лише за перемогою. Майже все літо провів у залі на «Колосі». Допомагали під час тренувань та підтримували мої підопічні — Ірина Шкарапута, Віталій Коломієць, Василь Мица, Володимир Кравець та Андрій Тимошенко. Організаційними питаннями займався мій тренер Вадим Мохник. Щодо режиму харчування, то тут жодних обмежень не було, адже я перейшов до вищої категорії — 74 кілограми. Самі змагання проходили неподалік міста Бордо. Україну представляли 19 спортсменів різної вікової групи, і всі повернулись із медалями. Моїм найбільшим суперником є японець, але оскільки це був чемпіонат Європи, то його там не було. В результаті мені вдалось перевершити його минулорічний світовий рекорд і підняти з другої спроби 212, 5 кілограма з класичного жиму лежачи. Другу сходинку на чемпіонаті Європи у Франції посів харків’янин із великим розривом — 195 кг. На третьому місці був росіянин. Така блискавична перемога дає мені всі шанси гідно представити Україну на чемпіонаті світу в Японії, який відбудеться вже у наступному році. Хотілось би там знову перевершити свого суперника. Сподіваюсь, що вдасться потрапити туди. Бо фінансове питання — це завжди важко…

– Хто ж допомагає вам матеріально на чемпіонатах, адже цей вид спорту не з дешевих?

– Так, чимало витрат йде на спортивне харчування та поїздки. А призовий фонд за медалі у нас мізерний, раніше було краще. Допомагає мій чудовий товариш та депутат обласної ради Олексій Фурман. Це один із тих, на кому взагалі тримається цей вид спорту на Вінниччині. Голова комітету з фізичної культури і спорту Вінницької міської ради Сергій Краєвський також дуже допомагає. Хотілось би, щоб із цих людей взяло приклад обласне управління спорту. А поки що відчувається пасивність. Не тільки до мене, а й моїх підопічних, які щороку захищають честь країни у Європі та світі.

– Іване, раніше ви жили у гуртожитку від «Колосу». Із квартирою нарешті допомогли?

– Та ні, нічого не змінилось. Свою кімнату мені дав у користування тренер Вадим Мохник, бо у нього є власне житло. Із кухнею вона має 9 квадратних метрів. Тулимось там із коханою дівчиною Іриною та кішкою Персиком. Розмістили ліжко, стіл та телевізор, провели воду. Неодноразово я звертався до влади, аби вирішити житлове питання, але далі обіцянок справа не пішла. Зараз вже й нічого не прошу, бо то пусті розмови. Покладаюсь лише на себе, тому потроху збираю кошти.

– А чи було бажання кинути все і поїхати на заробітки, чи виступати за іншу країну?

– Я півжиття спорту віддав, і це дуже багато. Чимало моїх підопічних виїхало з країни, бо тут нема перспектив. Виступати за іншу країну не хочу і не буду. Я народився тут. Навіть коли отримаю десь інше громадянство, все одно тягнутимуть своїх… А ось думка про те, аби заробити на житло за кордоном, в мене є вже давно. Я чудово розбираюсь в електроніці, зараз активно вивчаю будівництво. Мрію побудувати дім своєї мрії десь під Вінницею.

– Ви прийшли із красивою дівчиною. Розкажіть, хто вона.

– Це моя підопічна та кохана Ірина Шкарапута. Раніше вона займалась із персональним тренером, але він переїхав до Києва. Порадив прийти до мене. Так ми і познайомились 5 років тому. Спочатку то були стосунки на рівні тренер-підопічна, але з часом між нами виникла взаємна симпатія. Нам вдвох дуже добре та легко, вдома про спорт майже не говоримо. А ось у залі жодного поділу на хлопця чи дівчину. В Ірини велике майбутнє. У її арсеналі рекорди України, вона абсолютна чемпіонка України, має бронзові та срібні медалі із чемпіонатів світу, майстер спорту міжнародного класу. Три місяці тому у Фінляндії на чемпіонаті світу Ірина посіла четверте місце лише через те, що була важчою на 30 грамів за свою суперницю-росіянку. Кожна із них підняла однаково – 75 кг. Звісно, вона тоді дуже засмутилась, не могла стримати сліз. Паралельно кохана займається як тренер у спортклубі на Замості. Її клієнти — звичайні люди, які до професійного спорту не мають відношення. Також Ірина має диплом еколога, а цьогоріч вступила на магістратуру. Спеціальність – фізична культура та олімпійські види спорту.

– Про що мріє чемпіон та рекордсмен світу Іван Чупринко?

– Поїхати на море в Одесу, хоч на кілька днів. Та головне – мати власне житло. Над цим активно працюємо. І, звісно, створити родину зі своєю коханою. Із батьками Ірини я вже знайомий, вони прекрасні люди.