Що ми знаємо про справжню італійську Dolce Vita, смак неаполітанської піци та життя вінницьких заробітчан на Апеннінському «чобітку»?
Час від час на адресу редакції надходять відверті листи від земляків з Італії з подробицями їхніх важких заробітків та ностальгією за рідним Поділлям. А майбутня журналістка із Вінниці Юлія Кінас, що рік прожила в Італії та навчалась в університеті у Вітербо, розповіла свою версію суму на обличчях українських «Italiano» в Римі, Неаполі, великих та малих містечках на Півночі та Півдні країни «макаронників»…
– Наших багато в Італії? Серед заробітчан є молодь?
– Своїх пізнаєш одразу по очах, бо ми тут, у Вінниці, всі свої, рідні… А там ще рідніші, бо земляків-заробітчан одразу видно по одягу, по манерах, по задуманих обличчях! Наші не посміхаються на всі 32 зуби і не сидять із коктейлями в кафе під час обіду. Наші «пашуть» і заробляють гроші собі на життя в Італії та щоб вислати 200-300 євро додому рідним! А ще українку одразу можна вирахувати в Італії по 5 торбах в руках! Бо італійки таке не тягають ніколи… Навіть під час шопінгу в бутіках Мілана!
І якщо із наших там є молоді люди з України – то це переважно діти заробітчан, які приїхали так само на роботу. Але коли ти дивишся на своїх, то вже в очах читається «Слава Україні!» — і це дуже торкає серце при зустрічах…
– Скільки платять українцям?
– Все залежить від регіону – Північ багата, Південь – бідний. Якщо працюєш із дідусем-бабусею як «няня», то це 500-600 євро плюс дають де жити і часто годують по мінімуму… І це дуже важка робота! Мама мого друга так працює, і її відверто жаль… А якщо знайшов роботу на фабриці, то це від 900 євро і більше. Але треба знати мову і мати удачу на гарного роботодавця! Бо ідилія щодо «пермессо» — дозволів на офіційне працевлаштування — давно минула, і є такі люди із Вінниці та області, що вже 5 чи 8 років чекають на це кляте «пермессо» — посвідку на проживання в Італії (Permesso di soggiorno).
– А які шанси у наших жінок вийти заміж за італійця?
– Якщо тобі 40 і ти вродлива та змогла зберегти красу, то шанси великі! Бо італійці якраз під сорок починають шукати собі пару після гуляння в молодості… А місцеві жінки хоч і дуже красиві, але такі вибагливі, як неприступна цегляна фортеця. І їх кавалерам треба завойовувати щодня! Погодьтесь, на таке «завоювання» здатен не кожен кавалер, навіть із місцевих… Тому вони часто приглядаються до наших жінок, які, так би мовити, більш доступні та ласкавіші… Але це якщо обраницю італійця «затвердить» його мама! Бо без дозволу мами ніякого шлюбу не буде, це гарантія! Адже 70% італійських мужчин — абсолютні мамині синочки, які у всьому слухаються маму!
І якщо ти не подобаєшся його мамі, то шансів на стосунки чи шлюб із Мауріціо або Маріо у тебе просто «нуль!»
– А як тобі італійські бабусі в «Армані», «Дольче@Габбана» та на «Феррарі»?
– Так, всі люблять гарно одягатись у фірму, і пенсіонери не виняток! Тому практично в кожної бабусі є фірмові окуляри, кофта чи сумка… Тільки не треба думати, що всі там їздять на «Феррарі» чи «Ламборджіні», бо це дійсно понти. А так авто для всіх – це «Фіат», а одяг на кожен день – це джинси… І мільйонери часто одягаються, як студенти. І нікого не дивує, що дві бабусі в кафе палять цигарки, п’ють по коктейлю мартіні, а не ганяють по дитячих майданчиках своїх внуків.
Звісно, в супермаркетах так само є старенькі бабусі із «кравчучками», що роздивляються дорогі ціни та сваряться на владу та молодь… Але літніх людей із місцевих, що жебракують під храмом чи магазином, там не побачиш! Бо просять милостиню переважно мігранти! І навіть із молоді! Це їх дратує, і зрозуміло чому…
– До українців там нормально ставляться?
– Скажу чесно, нас часто плутають із росіянами! Але коли ти кажеш «но руссо, я з України, ми різні!» — вони вибачаються і більше не питають «Як там у вас в Росії?»… Взагалі ввічливість — це одна з головних рис італійців, яку б нам варто було перейняти. І вони набагато відкритіші до спілкування, коли у кав’ярні за столиком ти вільно можеш заговорити із абсолютно незнайомою людиною за життя чи за погоду. У нас в Україні, навпаки, всі поспішають, дуже закриті у своїх проблемах, і подібне запитання від незнайомця — це вже кримінал на грані залицяння…
– А легенди про мафію досі живі в Італії?
– Мафія є, про неї часто кажуть в новинах журналісти, але мафія не чіпає простих людей. У них мафія кришує малий і середній бізнес, вивезення сміття, будівництва, наркотики, проституцію та інший кримінал… Ну і про неї показують у кіно! Але щоб бандити чіплялись до перехожих чи іноземців – такого просто не буває… І якщо ти хочеш побачити і скуштувати на смак справжню, але не гламурну, із журналу, Італію, то треба їхати в Неаполь і нижче — до Калабрії та Сицилії… Там, де гамірно, брудно, галасливо і бідно! Але це і є, на думку самих італійців, реальна Італія, яку часто не бачать туристи… І заробітчан там наших мало, бо мало платять!
– Звісно, заробітчани не подорожують, а збирають гроші. А місцеві?
– Дивно, але в Україні набагато швидший темп життя, і так, як ми ганяємо, то мали би бути досить заможними в Європі… Водночас, у італійців є все – море, гори, історія, вино, спагетті, які їм подарував Бог… Тому вони нікуди не поспішають, «не паряться», обідають по 4 години на день у стилі сієсти, майже не бувають на морі, не подорожують, бо все ще попереду, і треба насолоджуватись кожним днем тут і сьогодні…
Тобто, ми хочемо миттєво розбагатіти, а вони живуть в стилі «Дольче Віта» — солодкого життя!
– За «макаронників» італійці ображаються?
– Ні… Хоча вони справді їдять їх дуже багато, і ця паста та ще сто видів макаронів — найкраща, на їхню думку, їжа в світі під вино, оливи, сири чи в’ялене м’ясо прошутто… Хоча в Італії є картопля, але вони її кидають до салату. А чисто саму картоплю вони не їдять, як у нас — пюрешку чи смажену із шкварочками.
– Як українці стати щасливою в Італії? Це можливо?
– Я не хочу розказувати страшилки про зруйновані родини, покинутих чоловіків та дітей. Бо це життя, яке не схоже на щоденне свято. І тому, якщо тебе взяв за дружину місцевий чоловік, то жінка з України має бути трішки італійкою – гарною, турботливою, все готувати, дбати про чоловіка та дітей, навіть трішки сваритись, якщо щось не так… Бо мама мого товариша вийшла заміж за італійця, він її кохає і майже носить на руках… Але скажу чесно, багато наших дівчат і жінок там сумують за батьківщиною, рідними і навіть нашим безладом в Україні, який став своєрідним комфортом для багатьох вихідців із Східної Європи… Це дивне почуття, але так добре лише вдома, у Вінниці!
І таких смачних яблук, персиків та кавунів, як із вінницького ринку, не купиш ніде по європах… Тому ми круті тим, що Україна — це не 100% ГМО!
Юлія Кінас
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ
