«Його довели», — говорить подруга матері Олексія Пономарьова. «Це не той випадок булінгу», — відповідає адвокат родин загиблих. Сам Пономарьов каже, що хотів лише поговорити з хлопцями, але «помутніла свідомість». Прокурор наполягає: він підійшов до школярів і одразу почав бити ножем — вбивство сплановане. А матері Миколи та Владислава запитують: хто поверне їм дітей?

Ця справа давно вийшла за межі звичайного кримінального провадження.

Вже рік слухається у суді.

Сторону звинуваченння представляє керівник обласної прокуратури Олег Ткаленко. Колегію суддів, які винесли вирок, очолювала Ганна Гайду, голова Вінницького міського суду.

З часу вбивства ця резонансна і шокуюча справа розділила людей.

Одні побачили у 23-річному колишньому вчителеві людину, яку нібито довго принижували й довели до зриву. Інші — дорослого чоловіка, педагога, який цинічно узяв ніж і позбавив життя двох неповнолітніх школярів.

Між цими двома картинами — суд, докази, свідчення і два життя, яких уже не повернути.

Як і життя у камері довічників учителя-вбивці.

Нагадуємо, що 10 вересня 2025 року в Шаргороді загинули 15-річний Микола Білик і 16-річний Владислав Бевз. За даними слідства, хлопцям завдали численних ножових поранень. Підозрюваного затримали того ж дня. Йому інкримінують умисне вбивство двох осіб — пункт 1 частини 2 статті 115 КК України.

Тепер суд має визначити не лише покарання, а й те, якою була справжня природа цього конфлікту.

«Я хотів із ними поговорити»

Фінальне слухання справи розпочалось із того, що Олексій Пономарьов провину визнав, розкаявся і попросив вибачення за скоєне. Але його пояснення щодо мотиву і самого моменту нападу кардинально відрізняються від версії обвинувачення.

У суді він розповів, що дізнався про конфлікт молодшого брата Лева зі школярами, які його принижували та ображали. Серед можливих кривдників, за його словами, були Владислав Бевз і Микола Білик.

«У той день я сів у шкільний автобус, заплатив кошти, як у рейсовому, щоб доїхати до Шаргорода. В атобус сіли і ці школярі. Вони почали насміхатись із мене — обзивати мавпою й імітувати інші принизливі звуки. Ображали і мого брата. Я їхав до центру, туди їхали й ці школярі (вони мали отримати довідки для спортивних змагань — свідчення потерпілих). Ми разом вийшли. Я не стримався і захотів із ними поговорити, бо дуже жаль було брата… Я хотів з ними поговорити, а далі мало що пам’ятаю», — сказав Пономарьов.

Він також стверджував, що хлопці продовжували глузувати з нього, показували, що він слабший.

«У цей момент, пам’ятаю, що вдарив їх ножем. Далі не пам’ятаю, як я бив», — розповів обвинувачений.

На запитання суду про його стан Пономарьов відповів, що свідомість «помутніла», він був у шоковому стані й не усвідомлював, що робить.

Він повторив: «Я дуже жалію і каюся за те, що я наробив, і прошу вибачення у матерів».

За його словами, сторона звинувачення це підтвердила, він хотів скоїти самогубство у душовій СІЗО, усвідомивши, що накоїв.

Це одна частина картини.

Але є й інша.

Прокурор: «Розмови не було»

Сторона обвинувачення не погоджується із версією про те, що Пономарьов спочатку хотів поговорити, а потім раптово втратив контроль.

Прокурор Олег Ткаленко заявив, що відеозаписи з камер спостереження і показання свідків свідчать: Пономарьов підійшов до хлопців і почав наносити удари ножем, а розмови між ними перед нападом не було.

Саме тут проходить одна з головних ліній протистояння сторін. Захист говорить про зрив. Обвинувачення — про умисне вбивство.

І це не просто різні емоційні оцінки. Від того, яку картину подій підтвердять докази, залежить і кримінально-правова оцінка вчиненого.

Під час допиту прокурор звертав увагу і на розбіжності у показаннях Пономарьова.

Фактично обвинувачення ставило перед ним запитання: якщо він пам’ятає частину подій, чому не пам’ятає ключового моменту?

Пономарьов відповідав, що не все пам’ятає.

Захист намагався поставити під сумнів його психічний стан і просив провести стаціонарну комплексну психолого-психіатричну експертизу. Суд у цьому клопотанні відмовив.

Ще раніше проведена психіатрична експертиза, за даними слідства, встановила, що на момент злочину Пономарьов був осудним і міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Прокурор наголосив на висновку експерта — здатен до маніпулювання і симуляції…

Важлива деталь — нанесені численні ножові поранення. Саме ножем, який був у педагога.

Він наполягає, що цей ніж придбав для різання свиней, а носив для самозахисту. Сторона обвинувачення ці факти використала для доведення спланованого вбивства педагогом. Звернула увагу на те, що в сумці Пономарьова були всі необхідні документи з трудовою книжкою і він цілеспямовано побіг на ринок, людне місце, а далі вдався до втечі, а так люди в стані афекту не чинять.

Важливим у цій справі був допит у суді брата Лева, якого, за версією вчителя, він захищав. Про це раніше заявляла журналістам і мати Пономарьова Оксана.

«Його довели»

Однак у родини Пономарьова є своя версія цієї історії.

На суди від матері Олексія приходила її подруга Анна Василівна. Ми поговорили і з нею.

«Я знала Олексія з дитинства. Його мати поставила на ноги чотирьох дітей — трьох хлопців і дівчинку. Зараз на заробітках в Італії, щоб оплатити захист сина. Олексій був добрим, але запальним. Завжди готовий був захищати братів». Для Анни Василівни ключ до трагедії — саме в цьому: Олексій, за її словами, сприйняв конфлікт молодшого брата як особисту образу і вирішив за нього заступитися.

Її головний аргумент простий:

«Він накоїв страшне. Він має відповісти. Але він не маніяк. Він не вроджений душогуб».

Вона просить нагадати слова його матері про тих, кого вона називає «малолітнім угрупованням» серед учнів.

За її словами, Лева булили, насміхалися з нього, бо він слабкодухий, а Олексію зривали уроки.

«Був стосовно нього, як вчителя, і Лева булінг. Чому цього не довели адвокати — не розумію», – каже Анна Василівна.

– А чому Лев заперечив це? Дав свідчення, що його ображали лише в той момент? — запитуємо.

– Не знаю, може, злякався. Йому ж в цьому селі жити, у цій школі навчатись… Складно це все…

Чому частина користувачів соцмереж стала на бік Пономарьова?

Люди побачили знайому для багатьох проблему — агресію учнів проти вчителів, приниження педагогів, булінг у школі.

Але тут виникає принципова проблема: наявність булінгу як суспільної проблеми ще не доводить, що саме Микола і Владислав систематично цькували Пономарьова або його брата.

І це розмежування надзвичайно важливе.

Прокурори виключили це і наголосили, що будь-яка неприязнь не є приводом жорстоко вбити двох школярів.

Чому одразу так багато людей у соцмережах стали на бік вчителя? — Саме про це ми запитали адвоката загиблих школярів.

Його відповідь була такою:

«Тому, що вчителі та учні дійсно в багатьох випадках потерпають від булінгу. Але це не той випадок».

На його думку, суспільство наклало реальну проблему шкільного булінгу на конкретну кримінальну справу. Це й могло створити в соцмережах своєрідну психологічну пастку. Людина читає: «вчителя цькували».

Вона згадує власний досвід — свій, своїх дітей, знайомих педагогів. А далі робить наступний крок: якщо вчителя цькували, то він, мовляв, мав причину для свого вчинку. Але причина конфлікту і виправдання вбивства — абсолютно різні речі.

Навіть якщо конфлікт існував, навіть якщо учні поводилися агресивно, навіть якщо педагог переживав приниження — це не дає дорослому права позбавляти дітей життя.

Саме тому адвокат потерпілих наголошує: спочатку треба встановити факти, а вже потім робити висновки.

Але конфлікт справді був. І тут справа стає складнішою. Було б неправильно стверджувати, що між Пономарьовим і Миколою Біликом ніколи не було проблем.

Ще до трагедії існувала окрема історія конфлікту між учителем й учнем.

Працівники школи розповідали журналістам про конфліктну поведінку Пономарьова щодо учнів. Зокрема повідомлялося про випадок в укритті під час повітряної тривоги, після якого виникло окреме провадження.

А мати Пономарьова Оксана ще у вересні 2025 року розповідала журналістам свою версію: за її словами, учні зривали уроки, провокували сина, приходили до нього додому, стукали у двері й тікали, надсилали образливі повідомлення. Вона називала це цькуванням.

Тобто конфліктне середовище справді було. Але питання залишається іншим: чи переріс цей конфлікт у доведений систематичний булінг саме з боку загиблих хлопців?

І чи може це пояснити або змінити правову оцінку того, що сталося 10 вересня? Це вже питання доказів, а не соціальних мереж.

Найболючіша деталь — загиблих почали звинувачувати

Мабуть, найбільш суперечливим наслідком цієї справи стала реакція соцмереж.

«Уявіть, шокована таким горем я та наша родина не лише оплакували сина, але й вимушені були боротись за його чесне ім’я, протистояти страшній брехні, що поширилась проти нього», — каже мати Миколи Євгенія.

Колегія суддів вислухала усіх і пішла в нарадчу кімнату.

28 вересня Вінницький міський суд виніс вирок: колишнього вчителя англійської мови Олексія Пономарьова засудити до довічного позбавлення волі за умисне вбивство двох підлітків у Шаргороді.

Сторона захисту має право оскаржити його у Апеляційному суді.

Тетяна Редько із зали суду

Від редакції. Інтерв’ю із матерями убитих школярів і про те, у що перетворилося їхнє життя — читайте у наступному номері «33-го», як і відгуки читачів.