Як настоятель Лядівського Усікновенського скельного чоловічого монастиря опинився у справі про незаконну порубку 94 дерев — і звідки взялися сотні тисяч гривень, які дозволили виконати умови угоди з прокуратурою?

15 вересня 2026 року Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області затвердив угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо Віталія Нетребіна, 1977 року народження, відомого як архімандрит Антоній — настоятель Лядівського Усікновенського скельного чоловічого монастиря Могилів-Подільської єпархії УПЦ.

Суд визнав Нетребіна винуватим за частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України — незаконна порубка дерев у лісах та перевезення зрубаних дерев, що спричинили тяжкі наслідки. І цифри у цій справі вражають. Йдеться про 94 незаконно зрубані дерева. Завдану довкіллю шкоду суд визначив у 529 209,80 гривні. Але ще більше питань виникає не лише щодо масштабу вирубки, а й щодо грошей.

Майже 900 тисяч гривень за кілька платежі. Згідно з текстом вироку, Нетребін виконав фінансові умови укладеної з прокуратурою угоди. 30 березня 2026 року він відшкодував 529 209,80 грн завданої довкіллю шкоди. Крім того, у квітні 2026 року він перерахував загалом 300 000 грн як благодійний внесок на підтримку Збройних сил України. Разом — 829 209,80 грн. До цієї суми слід додати призначений судом штраф у 61 200 грн та процесуальні витрати 3020,32 грн. Таким чином, сукупний обсяг коштів, пов’язаних із виконанням умов угоди та призначеним судом покаранням, становить приблизно 893,4 тисячі гривень.

І тут виникає цілком закономірне журналістське питання: Звідки у настоятеля монастиря були майже 900 тисяч гривень для виконання фінансових зобов’язань у кримінальній справі? Сам вирок відповіді на це питання не дає.

Суд не встановлював у цьому провадженні джерело походження цих коштів, а тому було б неправильно без додаткових доказів стверджувати, що вони походили з монастирських пожертв, церковної каси чи будь-якого іншого конкретного джерела. Але саме це питання потребує публічної уваги.

94 дерева — і не випадковий епізод

Описана судом схема також не виглядає як ситуація, коли людина випадково опинилася біля незаконної вирубки. У вироку зазначено, що Нетребін мав намір здійснити незаконну порубку дерев, залучив до фізичної роботи Василя Перевозняка, а той, за матеріалами справи, найняв місцевих мешканців.

У лісі були незаконно зрізані дерева порід верба, груша та клен. Загалом — 94 дерева. Для їхнього розпилювання використовували бензопили «МоторСіч» та «GL 4500M». Для вивезення частини деревини, згідно з вироком, був залучений трактор МТЗ-82.1 «БЕЛАРУС» із причепом. Тобто судовий документ описує не просто факт появи спиляних дерев, а організовану послідовність дій: визначення дерев для порубки, залучення людей, використання техніки та подальше вивезення деревини. При цьому сам Нетребін у суді повністю визнав свою винуватість і погодився з обставинами, викладеними в обвинувальному акті та угоді.

«Не кради» — і 94 дерева

Особливого звучання ця історія набуває з огляду на статус людини, яка опинилася в центрі справи. Нетребін є священнослужителем та настоятелем чоловічого монастиря. Християнська заповідь «Не кради» є однією з Десяти заповідей. Водночас юридично у цій справі суд встановив не порушення релігійної заповіді, а конкретне кримінальне правопорушення — незаконну порубку лісу та перевезення зрубаних дерев, що спричинили тяжкі наслідки.

Тому питання тут не лише релігійне. Воно суспільне: як людина, яка за своїм статусом має проповідувати моральну відповідальність, пояснює власне визнання у злочині проти довкілля?

І друге питання — не менш важливе: чи має громада право знати, якими були джерела коштів, за рахунок яких священнослужитель зміг компенсувати понад пів мільйона гривень шкоди, внести ще 300 тисяч гривень на підтримку ЗСУ та сплатити призначені судом платежі? 300 тисяч гривень для ЗСУ — важлива деталь, але не відповідь.

Окремо варто підкреслити: переказ 300 тисяч гривень на підтримку ЗСУ сам по собі не є негативною обставиною. Навпаки, це конкретний фінансовий внесок, який зазначений у вироку. Але в контексті кримінальної справи ця сума є частиною домовленостей, передбачених угодою про визнання винуватості. Тому суспільний інтерес полягає не в самому факті допомоги армії, а у походженні коштів та у тому, чи були це особисті кошти Нетребіна, кошти монастиря, пожертви віруючих або інше джерело. Це різні речі, і встановити їх можна лише документами.

У цій історії є кілька напрямів, які заслуговують на документальну перевірку. По-перше, фінанси монастиря. Хто є розпорядником його коштів? На які рахунки надходять пожертви? Хто має доступ до них? Чи існували платежі, пов’язані з компенсацією шкоди, штрафом або внеском на ЗСУ? По-друге, особисті доходи Нетребіна. Чи мав він задекларовані або документально підтверджені доходи та майно, достатні для здійснення таких платежів? По-третє, джерело 529 209,80 грн, сплачених як відшкодування шкоди довкіллю.

По-четверте, джерело 300 тисяч гривень, перерахованих на підтримку ЗСУ.

По-п’яте, варто з’ясувати, чи пов’язана незаконно заготовлена деревина або земельна ділянка з будь-якими господарськими потребами монастиря. І нарешті — отримати позицію самого архімандрита Антонія щодо походження цих коштів та його бачення встановлених судом обставин.

Вирок не відповідає на головне питання

Суд поставив крапку в кримінальному провадженні в межах угоди про визнання винуватості. Але цей документ залишає відкритим інше питання — фінансове. Майже 893 тисячі гривень — сума, яка складається з відшкодування шкоди, внеску на ЗСУ, штрафу та процесуальних витрат. Для журналістського розслідування цього більш ніж достатньо, щоб поставити просте запитання:

яке походження цих грошей? І поки немає документально підтвердженої відповіді, суспільство має право її вимагати. Особливо коли йдеться про керівника релігійної громади, який представляє себе як духовного наставника.

Адже питання тут не тільки у 94 деревах. Питання — у довірі. Якщо громада жертвує гроші монастирю, вона має право розуміти, як ними розпоряджаються.

Якщо священнослужитель визнає незаконну вирубку лісу, суспільство має право почути його пояснення. А якщо після цього він знаходить майже 900 тисяч гривень для виконання фінансових зобов’язань, цілком природно запитати:

звідки вони взялися? Відповідь на це питання має бути не припущенням, а документом.