Саме так цього року зробили у Литві — і цей досвід, думаю, вартий уваги в Україні.

Цими днями у Вільнюсі багато говоримо про стійкість медіа. На щорічній конференції Литовського фонду підтримки медіа колеги представили досвід 30 років державної підтримки журналістики.

Головне питання, навколо якого все будується: як держава може фінансувати медіа, не керуючи ними. Литовська відповідь проста за принципом — гроші державні, але рішення, хто їх отримає, ухвалюють не чиновники.

Фонд підтримує регіональні й культурні медіа, новинну, розслідувальну та просвітницьку журналістику, медіа національних меншин і діаспори. І, що для мене найцікавіше, частина програм — це не лише гроші на окремі матеріали чи проєкти, а підтримка самої діяльності редакції. Для регіональних медіа на таке фінансування спрямовується 70% коштів відповідної програми. Тобто підтримується не тільки контент, а й спроможність редакції працювати.

Показова й динаміка: коли нинішній Фонд стартував у 2024 році, його бюджет становив 6,5 млн євро — приблизно вдвічі більше, ніж мала попередня система підтримки.

А тепер — про Міноборони. Цьогоріч 555 тисяч євро спрямували на нову програму суспільної стійкості. Її Фонд розробив разом із Міністерством оборони та Міністерством культури. Мета — допомагати людям розпізнавати дезінформацію і ворожу пропаганду, краще розуміти питання національної безпеки та загальної оборони, підтримувати аналітичну журналістику й розслідування у сфері безпеки.

Ключове тут — процедура. Конкретні заявки оцінюють експерти, а рішення про фінансування ухвалює рада Фонду з урахуванням їхніх оцінок.

І попит величезний: медіа попросили майже 1,96 млн євро при доступних 555 тисячах. У результаті профінансували 41 проєкт на 499 420 євро, причому 21 із них — проєкти регіональних медіа.

Саме це я й забираю з литовської дискусії найбільше.

В Україні ми добре знаємо, яку роль місцеві редакції відіграють під час війни. Коли зникає світло, погано працює зв’язок, громаду атакують дрони, а соцмережі повні чуток, редакція, якій люди довіряють роками, сама стає елементом стійкості громади.

Тому на такі європейські моделі нам варто дивитися уважно. Державна підтримка журналістики не обов’язково означає державний контроль над нею. Вирішальне питання — хто і за якими правилами розподіляє гроші.

У Литві між державним бюджетом і конкретною редакцією стоять конкурс і професійна експертиза. Нинішніх 50 експертів Фонду відібрали через відкритий конкурс на два роки. Причому політики та державні службовці експертами Фонду бути не можуть.

Для України це дуже практична дискусія: як підтримувати локальні та регіональні медіа державним ресурсом і водночас захищати їхню редакційну незалежність від влади.