У той час, коли російські ракети летять по Києву, коли російська армія нищить українські міста, енергетику та цивільну інфраструктуру, ми сидимо в суді й слухаємо адвокатів релігійної організації «Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви» — саме так вона названа у судових документах. Це структура Української Православної Церкви, яка входить до Київської митрополії УПЦ. А Київську митрополію УПЦ Державна служба України з етнополітики та свободи совісті включила до переліку релігійних організацій, афілійованих із іноземною релігійною організацією, діяльність якої заборонена в Україні. І саме адвокати цієї церковної структури через суд відстоюють претензії на Києво-Печерську лавру. Тієї самої церковної системи, щодо якої ДЕСС встановлює ознаки афілійованості з російською релігійною структурою, а її керівництво в Москві очолює патріарх Кирило — один із публічних прихильників російської агресії проти України. І після цього хтось хоче переконати українців, що це лише «майновий спір»? Ні.
Для мене це питання значно ширше. Це питання того, хто матиме вплив на українські святині під час війни. Бо за красивими словами про «канонічність», «традицію» та «церковні права» ми повинні бачити реальність: Росія веде проти України війну, а патріарх Кирило цю війну підтримує та виправдовує. Тому коли сьогодні ми чуємо вимоги повернути Лавру, виникає абсолютно природне запитання: Повернути кому? І під чий вплив? Українські святині не можуть бути плацдармом для російського впливу. І тут я хочу окремо сказати про суддів. Я не закликаю тиснути на суд. Суддя повинен бути незалежним. Але незалежність суду — це не індульгенція від суспільного контролю. Якщо ухвалюється рішення у справі, яка стосується української святині, державної власності та національної безпеки, суспільство має право вимагати максимальної прозорості, аргументованості й законності такого рішення.
Бо буде страшним нонсенсом, якщо після всього, що зробила Росія з Україною, українські храми та святині знову опиняться під впливом структури, афілійованої з російською релігійною організацією. Ми вже заплатили за російський вплив надто високу ціну. Кров’ю наших військових. Зруйнованими містами. Знищеними храмами. Сотнями й тисячами зламаних людських доль. Тому досить робити вигляд, що нічого не відбувається. Українська держава має діяти рішуче — але виключно законним шляхом. Якщо є законні підстави для припинення діяльності структур, пов’язаних із державою-агресором, ці механізми повинні працювати. Якщо є докази порушень — вони мають бути представлені в суді й отримати належну правову оцінку. Нам не потрібна помста. Нам потрібна українська держава, яка нарешті навчилася захищати себе.
Києво-Печерська лавра — не московський актив. Не власність патріарха Кирила. Не інструмент російського впливу. Це частина української історії, культури та духовної спадщини. І в час, коли Росія вбиває українців, ми не маємо морального права дозволити, щоб Москва повертала собі вплив на українські святині через юридичні лазівки та багаторічні судові процеси. Лавра має бути українською — за законом, за змістом і за майбутнім. А російському впливу в Україні має бути поставлена крапка. Законна. Остаточна. Безповоротна.
Сергій Горобцов
