У США опубліковано прощального листа померлого в ніч на неділю, 26 серпня, сенатора Джона Маккейна.

У ньому Маккейн дякує американцям за право служити на благо країни. Нагадує про велич і історичну значущість США, а також закликає своїх співгромадян не забувати, що у них набагато більше того, що об’єднує, ніж того, що робить їх різними.

Наводимо переклад тексту листа.

Мої співвітчизники американці, яким я з вдячністю відслужив шістдесят років, і особливо мої друзі-арізонці,

Дякую вам за привілей служити вам і за життя, яке дали мені флот і державна служба. Я намагався служити нашій країні з честю. Я допускав помилки, але, сподіваюся, моя любов до Америки врівноважить їх.

Я часто помічав, що я найщасливіша людина на землі. Я відчуваю це навіть зараз, коли готуюся до кінця свого життя. Я любив все своє життя. У мене був досвід, пригоди і дружба, достатні для десяти відмінних життів, і я так вдячний за це.

Як і більшості людей, мені є про що шкодувати. Але я б не проміняв ні дня з хороших чи поганих часів, в обмін на чийсь кращий день.

Я зобов’язаний цим задоволенням любові до моєї сім’ї. Ні у кого ніколи не було більш люблячої дружини або дітей, якими він так пишався, ніж у мене. І я зобов’язаний цим Америці. Бути причетним до цінностей Америки – свободи, рівності, справедливості, поваги до гідності всіх людей – щастя більш високе, ніж швидкоплинне задоволення життя. Наша індивідуальність і відчуття значущості не обмежені, але розширені тим, що служать добрим цілям, які важливіші за нас самих.

Американці – ця спільність значила для мене більше, ніж будь-яка інша. Я жив і помер гордим американцем. Ми є громадянами найвеличнішої республіки світу, країни ідеалів, а не крові і гранту.

Ми благословенні і є благословенням для людства, коли підтримуємо і просуваємо ці ідеали вдома та в світі. Ми допомогли звільнити більше людей від тиранії і бідності, ніж будь-коли в історії. Ми отримали величезне надбання і силу в цьому процесі.

Ми втрачаємо нашу велич, коли плутаємо наш патріотизм з племінним суперництвом, яке сіє образу, ненависть і насильство у всіх куточках земної кулі. Ми послаблюємо його, коли ховаємося за стінами, а не зносимо їх, коли ми сумніваємося в силі наших ідеалів, а не довіряємо їм бути великою силою змін, якими вони завжди були.

Ми – триста двадцять п’ять мільйонів упертих і гучних людей. Ми сперечаємося і конкуруємо, а іноді навіть ображаємо один одного в наших хрипких публічних дебатах. Але у нас завжди було набагато більше спільного один з одним, ніж те, що нас розділяє. Якщо тільки ми пам’ятаємо це і визнаємо, що ми всі любимо нашу країну, ми пройдемо через ці складні часи.

Ми пройдемо через них сильнішими, ніж раніше. Так було завжди.

Десять років тому я мав честь зазнати поразки на виборах президента. Я хочу закінчити своє прощання з вами з щирою вірою в американців, яку я так сильно відчував того вечора.

Я все ще відчуваю це.

Не впадайте у відчай через наші нинішні труднощі, але завжди вірте в перспективи і велич Америки, тому що тут немає нічого неминучого. Американці ніколи не йдуть. Ми ніколи не здаємося. Ми ніколи не ховаємося від історії. Ми робимо історію.

Прощайте, дорогі американці. Нехай Господь благословить вас Бог, і благослови Бог Америку.

Джона Маккейна, американського сенатора, незламну легенду США називали серед трійки найбільших лобістів України. З ним цими днями прощався весь світ.

І це він, знаючи, що помре, висловив останню волю – не пускати президента Трампа на свої похорони… Хоча з однієї з ним партії – республіканської. Він не міг простити йому загравання із Путіним, бо вважав його найстрашнішою загрозою світу: «Ми маємо справу із головорізом, ім’я якому Путін»… — з цими переконаннями і помер… Просто уявіть собі силу волі людини, яка долала нестерпний біль від раку мозку, рахувала дні до смерті, бо знала про свою невиліковну хворобу, і в ці дні ініціювала та проводила через конгрес із однодумцями 2 етапи нещодавніх жорстких санкцій, щоб встигнути допомогти й Україні. Їх Медведєв вже охрестив оголошенням війни Росії…

А в 2017 році цей смертельно хворий чоловік зустрів Новий рік у прифронтовому Маріуполі, де вкотре закликав світ надати зброю Україні: «Це злочин — не надати Україні зброю, якою б вона могла захистити себе». І зробив усе, щоб її надали.

Він міг стати президентом, але програв Обамі. І саме через «мирні погляди Нобелівського лауреата» Барака поліцейський світу — США, що взяли на себе непросте завдання забезпечувати світовий порядок – не зуміли поставити на місце знахабнілих порушників.

Маккейн ділився у приватних розмовах із нашими земляками, що як тільки почались ті заколоти в Криму, він пропонував негайно сідати в літак Обамі, прем’єрам Великобританії, Франції, Німеччини, готовий був до цієї делегації приєднатись сам і їхати до Путіна з ультиматумом…

Але тоді його не послухали. А далі весь світ став свідком пророчих біблейських слів – саме благими намірами встелена дорога до пекла…

Не один вінничанин мав змогу особисто спілкуватись із Джоном. Це і нинішній посол у США Валерій Чалий. Він вважав його своїм другом. Приятелював довгі роки із Джоном дядько дружини голови Вінницької облради А. Олійника Ірини. Джон Гордон, український емігрант, також військовий, двічі був у В’єтнамі разом із тезкою Джоном.

Приїжджаючи на Вінниччину у гості, нині мешканець Бостона не стримував емоцій, говорячи про цього героя СЩА, – ділиться Анатолій Олійник.

Поталанило і нашим журналістам, що переймали досвід у американських ЗМІ, зустрітись із Маккейном під час тамтешньої виборчої компанії. Серед них була і я. Він був військовим льотчиком. Сином та онуком адміралів ВМФ США.

Під час в’єтнамської війни був збитий у В’єтнамі радянською зеніткою. 5 років був у в’єтнамській тюрмі. Три у камері-одиночці. Піддавався нелюдським катуванням. У нього були переламані обидві руки і нога, розтрощили плече… На той час його батько-адмірал командував флотом ВМФ США. І його могли випустити з полону одразу. Але навіть у такому стані Джон Маккейн поставив умову – тільки разом із усіма полоненими США. І вийшов уже після закінчення війни.

Втративши здоров’я, військовий став політиком та неодноразово вибирався у сенат США. Арізону він там представляв 35 років!

Дякую долі, що мала можливість тричі зустрітись з цією людиною, та за інтерв’ю з ним, яке опублікувала наша газета в ще мирну зиму Майдану.

Той день навічно житиме в моєму серці: це був один із останніх мирних днів Майдану, саме він закінчився вечором «моря світлячків», що вже увійшли в історію України.

Тоді в Києві зібрались два небувалих скупчення людей: по добрій волі Майдан і зігнаний із бюджетників та за гроші антимайдан. 8 автобусів на останньому було і з Вінниччини – привезених бюджетників. І вони плескали вигукам «Путин, приди»… «Янукович – розжени майдан», «Введи військовий стан». Хтось невидимий підштовхував народ до масового побоїща… Щоб легше було перед усім світом «усмиряти».

Тоді жінки-майданівки вирішили добровільно створити живий ланцюг, який роз’єднував два антагоністичних майдани на метри, щоб не було біди… А нею вже пахло у сутінках величезного скупчення двох антагоністичних сил…

У той день ще пробувала безнадійно переконувати наших калинівських ягуарівців, які стояли лоб в лоб із нами, пропустити народ до Президента, бо таке право всім нам дає Конституція… Але їхні старшини та командири відмахувались від такої землячки. А даремно… Бо ми бачили варіант, коли у Вірменії час диктатури сплив за години, коли армія та силовики почали брататись із народом і перейшли на його бік… А саме тому, що у нас силовики не стали на бік народу — портрети декого із співрозмовників побачила в траурних рамках – як загиблих на передовій АТО…

І тоді був саме той день неповернення. Ми намагались застосувати в Києві безрезультатно для влади народну дипломатію, сенатори із США Джон Маккейн та Кріс Мерфі, уповноважені парламентарями США — зупинити Януковича від біди України… Але із ними зустрівся лише міністр закордонних справ Кожара!

…Тоді увечері, після затяжних перемовин із дволикою владою, Джон Маккейн піднявся на останні поверхи ще не спаленого Будинку профспілок, де сконцентрувалось керівництво майданівців. А в цей час Майдан слухав «Океан Ельзи». Славко своїми задушевними піснями мирив правих і лівих. Бо частина «за гроші» антимайдану таки перебігла на концерт і вже мирилась із опонентами. І проявом цієї доброї волі та бажання жити в справедливій країні із розуміючою народ владою були сотні тисяч світлячків, посланих ними у Всесвіт.

— Я бачив багато в своєму житті, але це – неймовірне явище! — скаже він тоді зі сльозами на очах… І вже захоплення переросте у щирі застерігаючі заяви:

– Влада України має почути народ і визнати його право на мирний протест, інакше треба негайно застосовувати санкції проти Януковича і його оточення.

Він один із перших тоді передрік цю кляту війну, бо всі думали, що головне зло – Янукович і кліка:

– Путін так просто не відпустить Україну. Він краще віддасть відрубати собі руку… Бо із Україною Росія сильна, впливова європейська держава. Без України — просто східна країна. Уявляєте, яке це буде протистояння? — запитував він нас. Але був сповнений оптимізму і закликав Європу, США не боятись Росію та Путіна, бо це всього лиш 2 відсотки економіки світу.

Він знав рецепт миру в Україні. І знав, як його досягти: змусити Путіна зробити це. До речі, саме і з його ініціативи днями Конгрес США дав завдання своїм кращим «сищикам» перевірити всі фінансові статки та спосіб їх наживання не лише оточення Путіна, але й ним особисто та його родиною та де вони зберігаються.

Я думаю, зараз кожен американець, добре було б, щоб і українець, усвідомив — кого і який шанс ми втрачаємо, коли віримо в популізм, кидаємось в обійми до тих, хто будить у нас стадні інстинкти ненависті до слабших, незахищених, розпалює ксенофобію, укладає таємні союзи із «п’ятою колоною», обіцяє рай і все так мило «підсолоджує», створює загрозу іноземних кібератак та наймає брехливих тролів та ботів, засипає грошима і дорогим лоском афіш, бігбордів і виступів у ЗМІ. І вибираємо пройдисвітів, а не людей честі і обов’язку перед своїм народом.

Саме це пройшла не лише Америка, але й Україна. І саме завдяки тому ж, що і у Трампа, політтехнологу Манафорту нас розділили на схід — «кормільцев» та «коричневу» західну чуму. Згадайте карти України, розмальовані в коричневий і червоний кольори. Застереження про нациків-фашистів. Саме такі політтехнології стадних інстинктів та страху, запроваджені ним, привели до влади Януковича. Він розпочав війну із власним народом та покликав війська іноземної держави.

За іронією долі, в України та США був один технолог, який перевернув світ тут і там. Уявіть собі, якби цей героїчний, інтелігентний сенатор, що мав честь і дорожив словом, який виконував обіцянки навіть не перед своїм – українським народом, став Президентом.

Зрештою, якби тоді ним став не Янукович в Україні.

І, може, символічно сталось, що коли одного американця проводжає весь світ, іншого – що незаконно загріб в офшори десятки мільйонів доларів США «за зомбування мізків» і українців, в тому ж США, Манафорта – судять…

Слово честі було із Джоном Маккейном до останніх днів – 29 серпня мав бути 82 день його народження. 25-го він помер. Напередодні свідомо зупинивши лікування. Щоб все за планом і ніякого дискомфорту нікому… Навіть мамі – яка ще жива…

Прощавай, Джоне! Спасибі, що ти був – у житті України, моєму житті і всіх, хто зумів оцінити тебе!

Росіяни називають його найгіршим ворогом. А даремно. Бо саме завдяки таким політикам Росія не стала б світовим пугалом, а знайшла б своє місце в цивілізованій європейській родині та залишалася б братньою для України. Але це вона зрозуміє потім…

Заслужений журналіст України