Учора в Херсоні вітали з Днем ангела довгожителя нашої Церкви, архієпископа Даміана (Замараєва), якому цього року виповнилося 95.
Довгожителі – це взагалі наша окрема гарна тема.
А тим більше, коли йдеться про людей із числа кліру, які прожили не просто довге життя, а десятиліття служіння Церкві й людям.
Архієпископ Даміан – справді унікальна постать українського православ’я. Йому 95 років, із них майже сім десятиліть – у священничому служінні. Ще у 1997 році він разом зі своєю громадою в Херсоні вийшов із юрисдикції Московського патріархату і став одним із тих, хто фактично творив Херсонську єпархію Київського патріархату.
І реформатором він був задовго до того. Саме Даміан одним із перших почав переводити богослужіння зі звичної церковнослов’янської на живу, зрозумілу людям російську мову. Для того часу це було сміливим кроком і, м’яко кажучи, не викликало захоплення у церковного начальства. Для нього ж важливішим було, щоб люди не просто стояли на службі, а розуміли молитву і те, що відбувається в храмі.
У цьому є певна історична іронія: тоді він боровся за право молитися живою мовою, зрозумілою людям, а сьогодні у храмах тієї ж Херсонщини богослужіння звучить уже українською.
Владика і катехізатор, і місіонер старої школи: людина, для якої розмова з людьми ніколи не були другорядними.
І, мабуть, найбільше вражає сьогодні інше. У свої 95 він залишається у Херсоні – місті, яке живе під постійними російськими обстрілами. Через Дніпро – страшні Олешки, понівечені окупацією, війною і катастрофою після знищення Каховської ГЕС. А Даміан залишається на своєму місці: живе, молиться, служить людям.
Тож, певно, недарма він носить ім’я святого Даміана. Хочеться вірити, що його небесний покровитель, Даміан Печерський таки особливо ним опікується і серед обстрілів, і в такому поважному віці, і в цьому неймовірно довгому служінні.
У цьому є щось дуже сильне: людина, яка все життя намагалася зробити Церкву ближчою і зрозумілішою людям, у глибокій старості залишається разом зі своєю паствою під бомбами. Без великих слів і поз. Просто тому, що пастир не залишає своїх.
