Нижче — скромний подарунок імениннику:
Не 74, а 76! Отже, «Лебедине озеро» на два роки ближче
(За мотивами книги-розслідування Крістіни Курчаб-Редліх «Вова, Володя, Володимир»)
- Його офіційна біографія така ж штучна, як і його щоки після ботоксу.
Рік і місце народження — фіктивні.
Батьки — насправді прийомні.
Справжніми у нього є лише ім’я та прізвище.
- Його мати Віра Миколаївна Путіна вступила наприкінці 1940-х до училища механізації сільського господарства в уральському місті Очер (тоді це була Молотовська область, а нині — Пермський край). Там вона познайомилася з Платоном Приваловим.
Почали жити разом. У 1950-му народився Вова. А Платон виявився одруженим і не визнав сина.
- У 1951 році Віра Путіна, вже електромеханік, поїхала до Ташкента на практику. Там вона познайомилася з вродливим грузином Георгієм Осепашвілі, солдатом строкової служби.
– У мене скоро демобілізація, – казав він їй. – Повернуся до Тбілісі, до свого дому. Не хочу жити там сам – потрібна дружина.
І Віра вирушила з ним до Грузії.
- «Будинок у Тбілісі» виявився халупою в селі Метехі. Але відступати після одруження було пізно, тим більше що Осепашвілі не заперечував проти пасинка.
У 1953 році мати Віри привезла до них з Уралу трирічного Вову. Там, у Метехі, він ріс і пішов до школи.
- Коли Віра народила Георгію дочку, пасинок став йому заважати. Довелося відвезти його до батьків Віри на Урал, у пермське село Терехіно.
- Але бабусі з дідусем було вже не під силу виховувати онука, у якого ще й характер далеко не найкращий. А в Ленінграді у них жили родичі, чоловік і дружина: Володимир Спиридонович Путін і Марія Іванівна Шеломова. Обидва їхні сини померли в дитинстві — один перед війною, а інший під час блокади, — і подружжя, особливо Марія Іванівна, охоче погодилися взяти Володю.
- Але виникла проблема. За віком він мав піти до третього класу ленінградської школи, але після сільської грузинської школи був до цього зовсім не готовий і став би об’єктом глузувань однокласників. Прийомний батько Володимир Спиридонович зумів це владнати: отримав свідоцтво про народження з 1952 роком замість 1950-го.
- Як йому вдалося «організувати» фіктивне свідоцтво про народження, можна лише здогадуватися. Мабуть, у нього були потрібні зв’язки (недарма під час війни він служив у спецбатальйоні НКВС).
- Займаючись розслідуванням, Христина Курчаб-Редліх розмовляла в Метехі з Вірою Путіною, а також із вчителями та однокласниками її сина. Усі вони були впевнені, що президент Росії — той самий Вова.
Пані Христина їздила й до Петербурга. Там вона, звісно, нічого не змогла дізнатися від офіційних батьків. Але їхні сусіди по будинку розповіли, що після смерті синів ніколи не бачили Марію Іванівну вагітною або з дитячим візком. Вова, вже далеко не малюк, уперше з’явився у дворі будинку № 12 у Басковому провулку в 1958 році.
– Це мій син, не ображайте його, – сказала Марія Іванівна хлопцям, які там гралися.
- Важке дитинство було у Вови Путіна.
У Адіка Гітлера воно теж було нелегким.
P.S.
9 березня 2000 року під час зльоту з аеропорту «Шереметьєво» розбився літак Як-40. Крім п’яти членів екіпажу, загинули чотири пасажири, зокрема найавторитетніший журналіст-розслідувач Артем Боровик, голова медіахолдингу «Цілком таємно».
Літак прямував до Тбілісі (з посадкою в Києві для дозаправки). Боровик дізнався про існування Віри Путіної й летів до неї. У нього була інсайдерська інформація про невідповідності в біографії кандидата в президенти Росії. Розслідування загрожувало серйозно вплинути на вибори 26 березня.
Згадаймо, що заради перемоги маловідомого співробітника ФСБ підривала в Москві та інших містах будинки з людьми. А тут — невеликий літак…
У Артема Боровика не було шансів зустрітися з Вірою Путіною.
***
Про авторку книги-розслідування
Польська журналістка та письменниця Крістіна Курчаб-Редліх має вищу юридичну освіту. У 1990–2004 рр. працювала в Росії кореспонденткою польських ЗМІ. Їздила до Чечні та документувала звірства російських військових – за це її називали «польською Політковською». Amnesty International та Гельсінський фонд прав людини висували її на Нобелівську премію миру.
Вбити її не наважилися, але у чекістів «ніхто не забутий і ніщо не забуте». Через багато років вони у своєму стилі, з витонченою підлістю, помстилися їй і за Чечню, і за книгу. Про це я розповів тут: https://www.facebook.com/leonid.sapozhnikov.5/posts/29899603366296382
Леонід Сапожников
На фото:
- Віра та Володимир Путіни
- Христина Курчаб-Редліх
- Книга-розслідування «Вова, Володя, Володимир» (мій особистий примірник)
Leonid Sapozhnikov
