“Якщо все йде до того, що мене вб’ють – ціна мого життя для ворога має бути дуже високою”.
П’ять місяців в облозі на Запоріжжі. Бої на відстані 5-7 метрів. Сон по 2-3 години на добу. Їжа, яку розтягували на дні. І сирі фазани, обсмажені на окопних свічках, бо вогню не вистачало.
Але найстрашніше сталося з побратимом. Штурмовик Кочерга отримав поранення руки, яка вже почала гнити.
Зняти турнікет було неможливо. І Бумер зробив те, на що здатен не кожен: ампутував руку ножем по ліктьовий суглоб.
“Він не мав можливості зняти турнікет. Рука була вже в такому стані, що довелось відрізати її по ліктьовому суглобу”, – згадує офіцер 108-ої бригади тероборони.
Ворог не раз пропонував здатися. Скидали записки: “Ви в оточенні, складайте зброю, йдіть додому”.
Бумер відповідав по-своєму – ставив засічки на прикладі автомата за кожного знищеного росіянина. Коли їх стало за сотню, перестав рахувати.
“Полон для мене – взагалі не варіант”, – каже він. І додає: “Я чув по їхній трофейній рації мої дані та наказ знищити будь-якою ціною”.
У нього самого – осколкові поранення, численні контузії та куля в стегні, про яку він дізнався лише після виходу.
Думав, фурункул. Виявилося – свинець. “Уламки витягували самостійно. Мультитулом, ножем. Навіть знеболювального не треба було – адреналін після бою настільки все випалює, що біль майже не відчувається”.
А ще була ікона Божої Матері, знайдена цілою в повністю спаленій хаті. Вона всі ці місяці була з ним. “Розуміння, що є якісь вищі сили, які нам допомагають”.
Коли настав час виходити, група йшла 60 кілометрів шість днів. Переодягнені у форму ворога, видаючи себе за російську ДРГ. Без жодного контакту.
“Коли намагаюсь вночі поспати, у мене таке враження, що ось прокинусь – і в реальності я досі там. Мабуть, я до кінця ще не вірю, що знаходжусь фактично вже вдома”.
Але вже знає: якщо не окопи – передаватиме досвід далі. “Я ніколи не шкодував, що пішов у піхоту. Якщо не я – то на моєму місці був би інший, чийсь син, чийсь коханий. Цю роботу комусь треба виконувати”.
Слава Герою. Він пройшов пекло і повернувся. І поки є такі, як Бумер, у нас є шанс. Дякуємо тобі, лейтенанте!
Олег Байрак
