З нагоди 27-ї річниці Незалежності Петро Порошенко підписав Указ про нагородження орденами «За мужність» трьох наших земляків. На жаль, посмертно. Жоден із цих хлопців так і не встиг стати на весільний рушник, подарувати батькам онуків, не нарадувався сонцю та квітам…

Державну нагороду замість 23-річного Богдана Коломійця із Луки-Мелешківської отримували його батьки та вагітна сестра. Хлопець служив командиром відділення снайперів 24-ї бригади імені короля Данила Галицького. Загинув неподалік Горлівки.

– Богдан із порядної та патріотичної родини. Навчався у Вінницькому технічному університеті. Мені досі важко назвати причину, через яку Богдан підписав контракт на службу. Можливо, це пов’язано і зі мною, адже свого часу я пішов добровольцем на передову та воював на Дебальцевському плацдармі, – розповів родич загиблого Олег. — Отримав два поранення. І весь цей час поряд зі мною була кохана дружина Анастасія – старша сестричка Богдана, яка із простреленою ногою несла мене до шпиталю на процедури. Для мене вона героїня. У складі 24-ї бригаді Богдан пробув півтора року. Хотів після закінчення контракту вступати до університету на факультет інформатики. Та 22 травня під час обстрілу він отримав важке поранення й помер. Нам дуже не вистачає Богдана. Це непоправний удар. Ми шануємо його пам’ять і його подвиг заради нас. Поважаємо вибір Богдана як воїна, і його справа житиме досі, доки ми будемо українцями, а не «хохлами».

Заслужену нагороду за героїзм та мужність отримали і рідні 22-річного Ярослава Дашкевича із села Синарна Оратівського району. Хлопець, який також служив у 24-ій бригаді, отримав поранення наприкінці травня. Бронегрупа об’єднаних сил на БМП, яка патрулювала визначений район між опорними пунктами на Горлівському напрямку, потрапила в засідку. Ярослава забрали до Харківського шпиталю, але наступного дня він помер. У героя залишились мама, три сестри і два брати.

Медаль отримали батьки Олександра Лобжина із Перемоги Козятинського району. У них, вчителів, він був єдиним сином. Хлопець навчався у Житомирському університеті, пройшов військову кафедру. Коли почалась війна, Олександра викликали до військкомату, де мали пройти збори. Вже за кілька годин хлопець був там й відразу відбув у зону бойових дій у складі 51-ї механізованої бригади. Ще 25 серпня 2014 року Олександр виходив востаннє на зв’язок. Солдат був у списку безвісти зниклих, і лише в 2016 році його нарешті знайшли у могилі невідомого солдата. Бабуся Олександра Лобжина померла за добу, як привезли тіло онука до рідного села.