– Ми з села Городківки Крижопільського району. Мого сина взимку 2015 року призвали на строкову службу до «Ягуара». Він був у столиці на заробітках, але, дізнавшись про повістку, пішов без вагань! Служба подобалась. Навесні 2016 року підписав контракт. Служив водієм розрахунку зенітної гармати. Водив легковики, вантажівки, улюблений бронетранспортер «Ластівку». Тричі був на фронті, мав нагороди. Але за війну ні слова… Не хотів, аби я переживала… Лише згодом я дізналась, як син із побратимом зупиняли кров пораненому у стегно товаришу, як Валік вирулив на БТР у болото, рятуючись від ворожого обстрілу, й вберіг хлопців, — плаче невтішна мати Галина Григорівна. – У листопаді минулого року син приїхав з фронту по ротації й на кілька діб завітав додому. Після коротенького відпочинку знову до Калинівки, де винаймав житло — скоро мав їхати на навчання і звідти знову на фронт… Він наче відчував біду, бо коли ми зранку провели його на перший автобус, він подивився на нас й сказав: «А я вже додому не приїду…»

Ми зазвичай спілкувались декілька разів на день. Так само у неділю, 20 листопада. Востаннє близько 18-ї години. Валік казав, що буде відпочивати, бо зранку на службу. Але у понеділок близько    5-ї години телефонний дзвінок: чи я не Світлана Петрівна? Я кажу — ні. Але серце матері відчуло біду. Знову телефонують: «Ваш син потрапив у ДТП, йому саме надають допомогу!» Я ще подумала спершу, що це шахраї, які розводять людей на гроші… Телефоную сину, виклик йде, але ніхто слухавку не бере. І знову дзвінок з того ж номера — чоловік вже назвався командиром Валентина і сказав: «Ми вже веземо вашого сина до моргу»…

– Як виявилось, близько 1.10 ночі син із колегою розбились у аварії неподалік частини. Боєць, який був за кермом, вижив, а Валік загинув. У лікарні вже колишній командир «Ягуара» Миропольський сказав лише про трагедію із сином: «Ну, так вийшло! Не вберегли!» Що вийшло, як це не зберегли? — плаче солдатська мати. – Бачила я тоді й того водія. Він теж намагався вибачатись, але нещиро. Уникав розмови, у очі не дивився. Слідчий лише раз зі мною спілкувався, жодного разу не викликав. Лише зателефонував, коли треба було ознайомитись із матеріалами слідства. Але я не змогла бути. Та вже навесні сповістив за пару годин до судового засідання, що ось-ось суд вже має бути. Як я могла би швидко приїхати з Городківки, за більш ніж 200 кілометрів від Калинівки?

Я дізналась, що 19 листопада були урочисті проводи старого командира та зустріч нового! А у неділю наступного дня колега сина запросив Валіка теж на святкування. Куди, до кого? Невідомо… Коли вони їхали автомобілем «ВАЗ», водій врізався у електроопору… Й втік, лишивши Валіка у авто! Водія затримали. Але освідчення на алкоголь провели лише за три години, коли він вже міг протверезіти! На телефоні сина лишився дзвінок із відеозаписом. Близько 1.03 чути брязкіт скла. Син каже: «Ого»! І все! Можливо, Валік стікав кров’ю, коли друг утік. А якби він допоміг сину? Хіба Валіка не можна було врятувати? Але слідчий не звернув увагу на ці докази, чомусь відео навіть не дивився.

Нині винуватець трагедії лише просив пробачити його. Мовляв, у нього маленька дитина. Казав, що він захищав Україну! То мій син теж захисник України! Хто подумає за мою дитину, яка гниє у землі?! Судова тяганина та поведінка водія жахають… Бо чомусь прокурор більше захищає злочинця аніж потерпілих. На суді водій виправдовувався, що вже пам’ятник синові й сам поставив. То насправді жодного пам’ятника немає! Ми заявили більше 460 тисяч гривень морального й матеріального збитку, а він відшкодував лише близько 19 тисяч. Далі цей водій взагалі поїхав на фронт, подалі від суду! Хто його відпустив, коли триває судовий розгляд? Чи це командування так сховало його від правосуддя? Така подяка моєму сину за службу? Знаю, що тоді у машині був ще один боєць «Ягуара» — товариш сина та водія… Ясна річ, він теж знає правду. Але на жодне засідання його чомусь так і не викликали! Чому?

Я вдячна побратимам сина, які допомогли нам із похороном та чим можливо, але поведінку їхнього колеги я зрозуміти й пробачити не можу! Бо я виховувала сина та доньку — інваліда ДЦП дитинства без чоловіка. Валентин був єдиним годувальником, надією та опорою. Як жити мені, сестрі, племінникам далі?! Жодних пільг нам немає… Я живу на півтори тисячі гривень пенсії… А ця біда вже дев’ять місяців терзає наші душі… Живемо й плачемо!

– Судове провадження у Калинівському райсуді триває з травня. У судді закінчувалися повноваження, тож обвинувачений вирішив затягнути розгляд. Бо вже на оголошенні вироку прокурор повідомив суду, що обвинувачений перебуває у лікарні. Жодних доказів на підтвердження цього до суду так і не надано. Нині справа передана на новий розгляд. Але обвинувачений за декілька днів до засідання, що відбулось 15 серпня, надав довідку про участь у «…здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони у Донецькій та Луганській областях» на невизначений час. Я скерувала адвокатський запит до командира частини про можливість забезпечення явки обвинуваченого на судове засідання 10 жовтня, — розповідає адвокат Тетяна Глушкова. — Обвинувачений лише формально покаявся, заявленої матеріальної та моральної шкоди матері загиблого не відшкодував.

У прес-службі обласної поліції підтвердили, що «…26-річний водій «ВАЗу», почувши від медиків про смерть товариша, втік…» За даними слідства, водій легковика був тверезий.

– Командування нашої частини в жодному разі не захищає даного військового. Так, ситуація сталась у позаслужбовий час. Так, цей військовий завжди позитивно характеризувався. Але в душу кожному не зазирнеш! Дійсно, він зараз знаходиться в зоні Операції об’єднаних сил. Бо завжди надавав довідки про судові засідання. Але востаннє пояснив, начебто судове провадження тимчасово припинено на невизначений час, бо у судді закінчилась каденція. Тому він був направлений на виконання завдань на Сході України. Бо жодних постанов суду про відсторонення його від виконання службових обов’язків не надходило. Але після розмов із мамою загиблого ми будемо обов’язково ще розбиратись у цій ситуації та його поведінці і зробимо усі необхідні висновки, — запевнив заступник командира в/ч. 3028 підполковник Віталій Соколюк. – На жаль, ця ситація має дуже багато моральних, юридичних та інших аспектів. Ми не маємо права назвати нікого злочинцем до вироку суду. Але щойно буде вирок – наші висновки та дії будуть лише законними, чесними й принциповими. Ми щиро співчуваємо матері загиблого хлопця й готові надати їй усю необхідну підтримку!

Військовий прокурор Вінницького гарнізону полковник юстиції Володимир Клепіковський запевнив, що прокуратура наполягатиме на максимально суворому покаранні обвинуваченого згідно з чинним законодавством.

Редакція готова вислухати інші точки зору на цю ситуацію.