І сатира над собою на ніч
Дощ не завада коли є мрія. А всі мої близькі та колеги знають, що я люблю тихе полювання.
Чоловік не любить ні тихого ні гучного…. Тому, як тільки ці довгожданні вільні годинки у мене / у нього «ну дуже багато роботи»)))
Та і у мене вона триває, бо в час збирання грибів працюю головою.
Відкрию секрет, хто не знає, журналісти, письменники творять завжди… з ранку до вечора і навіть вночі приходять у снах наші герої, буває і антигерої…
А руками ми робимо все – як усі!
А ще набираємо те, що витворила голова.
І коли вона «пухне» – ліс як бальзам на душу. Навіть коли періщить дощ)))
Але де ви бачили, щоб українська жінка, навіть в лісі, діставшись туди велосипедом калюжами, прогулювалась і дихала озоном під парасолькою?
Ніт!
…..Гриби! Гриби! Гриби! Одна галявина – інша…
Грибний рай зупинив мене, коли шість відер опеньок, заповнювали всі мої, на всяк випадок взяті, великі кульки і навіть рюкзак.
А спина та ноги готові були лягти хоч в калюжу тут і зараз.
Бачили б ви, як я на навюченому велисипеді приволокла це все добро у хату!
Чоловік аж заціпенів від «картинки»
Я – змокла до нитки, в резиняках і в болоті – а очі – як в шаленіючої Мавки…
Бо ж хто від чого…
Легко сказати – це ж шість відер маленьких і величеньких….
Але цей кайф нарешті пронизала раціональна думка – і що з такою масою робити?
Це ж до ранку, а робочий понеділок ніхто не відміняв.
І далі мій грибний рай поступово почав перетворюватись… на пекельну кухню, під трикляту симфонію сирен.
Але хіба українська жінка, хто б вона не була по професії, дасть добру пропасти?
Тому новий етан – миття, перебирання! Стерилізація…. Зрозуміло, що банок))) день і ніч!
І ось результат – вийшло 14 літрів маринованих опеньків. 28 півлітрових!
Одними руками!
І ви думає ця міні фабрика пішла спати?!
Якби ж то! Ще треба спорожнити розпухлу від майбутніх публікацій голову.
Пальці вже не чують клавіатуру ноутбука…
Ось так переплітається в моєму житті, як і кожного із вас, любі мої українці – трудяжки те таке довгоочікуване слово – добробут!
Але це закулісся! Тил, в яке так рідко пускають сильні жінки когось, бо у світському житті ми ж панни і панянки!
Отакі ми – закодовані Україною! Трудолюбивим родоводом!
Ну все, вибачайте за сповідь.
Уже глибока ніч. А я відпускаю Пегаса, який допоміг мені посміятись над собою і йду ловити примхливу Музу! А може і сон!)))
Днями прочитала вислів – грибів вродило більше як картоплі! Я сьогодні переконалась.
Але як казала моя бабуся – хто рано встав, той штани вбрав.
Так що поспішайте! Я ще вам залишила)))
З повагою,
Тетяна Редько
