Вони віддали найдорожче – своє життя, щоб жили ми. Віддаймо шану кожному. З початку війни редакція «33-го» вшановує кожного Героя, що повернувся на щиті.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Сергієм Тєтєріним.
Сергій народився 13 серпня 1982 року у місті Жмеринка. Навчався у Вінницькому музичному училищі культури та мистецтв ім. Миколи Леонтовича, де опанував гру на трубі. Працював в оркестрах міського Палацу мистецтв, Центру військово-музичного мистецтва Повітряних сил ЗСУ та ансамблю «Подоляни».
Під час військової служби Сергій виконував бойові завдання у складі 503-го окремого батальйону 38-ї окремої бригади морської піхоти.
Життя захисника обірвалося 16 жовтня 2025 року поблизу міста Мирноград на Донеччині.
На війні загинув захисник Андрій Гуцол, 15 грудня 1969 року народження, житель с. Мурафа.
Старший сержант загинув 31 січня 2025 року поблизу населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області.
Крижопільська громада провела до місця вічного спочинку Олега Захарчука, 10 березня 1986 року народження, жителя селища Крижопіль.
У грудні 2025 року Олег Олегович став на захист України, проходив військову службу в лавах морської піхоти.
16 жовтня 2026 року в медичному закладі життя матроса обірвалось.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віктором Кочубейником.
Віктор народився 1 жовтня 1969 року в селі Вівсяники на Вінниччині. Після школи здобув військову освіту, служив у західних і центральних регіонах України.
Віктор служив у бригаді транспортної авіації, допомагав захищати небо над Вінниччиною. Загинув 11 жовтня 2026 року внаслідок атаки ворожих дронів під час відрядження.
Підтвердився факт загибелі Андрія Мартинюка, 28 січня 1995 року народження, жителя села Городківка.
Призваний на військову службу, солдат Мартинюк Андрій служив стрільцем – номером обслуги 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону.
Свій останній бій Андрій прийняв 2 січня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Зеленівка Покровського району Донецької області.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віталієм Овчінниковим.
Він народився 10 травня 1982 року у Великих Крушлинцях. Здобув фах технолога харчування, а більшу частину трудового життя присвятив вантажним перевезенням.
Віталій долучився до ЗСУ восени 2024 року. Служив гранатометником у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, виконував бойові завдання на Курському напрямку. Після важкого поранення повернувся до війська та став водієм у бригаді транспортної авіації.
Загинув 11 жовтня 2026 року внаслідок падіння уламків ворожого БпЛА під час виконання завдання. Йому було 44 роки. Відзначений нагородами «За оборону України» та «За поранення».
Тростянецька громада зустріла «на щиті» полеглого захисника Віктора Ватагу, жителя с. Нова Ободівка.
Віктор служив стрільцем – снайпером 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281.
Воїн загинув 28 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Нова Сорочина Суджанського району Курської області рф.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олександром Бортником.
Він народився 15 червня 1982 року у селищі Стрижавка, звідки невдовзі його родина переїхала до Вінниці. Після закінчення загальноосвітньої середньої школи №23 він розпочав трудовий шлях, а згодом здобув вищу освіту на заочному відділенні Вінницького національного аграрного університету. Більшу частину життя Олександр присвятив будівельній сфері.
Олександр долучився до лав Збройних сил України восени 2024 року. Виконував бойові завдання на Донеччині у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив на посаді водія гранатометного відділення роти вогневої підтримки.
15 березня 2025 року поблизу села Андріївка Волноваського району оборонець прийняв свій останній бій.
Погребищенська громада провела в останню земну дорогу Віталія Волкотруба.
Віталій народився 1 червня 1986 року в селі Адамівка. 17 січня 2026 року був мобілізований до лав ЗСУ.
Служив старшим стрільцем – вогнеметником 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 3 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини А4056.
Загинув 14 жовтня 2026 року в бою у районі населеного пункту Микільське Сумського району Сумської області.
Підтверджено загибель гайсинчанина Михайла Мурзіна, 11 січня 1985 року народження.
Він служив стрільцем – помічником гранатометника 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської (155 ОМБр).
18 місяців потому зв’язок із військовослужбовцем обірвався на Донеччині.
Тепер стало відомо, що захисник зустрів свій останній бій 21 березня 2025 року неподалік від населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області.
«На щиті» до Гайсинської громади у Бондурівський старостат повернувся солдат Роман Крамаренко, 14 листопада 1971 року народження.
Він служив стрільцем 3-го піхотного відділення 1-го піхотного взводу 3-ї піхотної роти 472-го окремого піхотного батальйону 144-ї окремої піхотної бригади, яка з 2026 року перейшла в розпорядження 42-ї окремої бригади морської піхоти.
Згідно з експертизою ДНК, Роман загинув 10 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік від населеного пункту Кремяноє Кореневського району Курської області рф.
Офіційно підтверджено загибель захисника Олега Зіміна.
Олег народився 25 березня 1974 року в селі Агрономічне. Навчався у Бохоницькій школі та у кооперативному коледжі у Вінниці. Пройшов строкову службу.
У 2014 році чоловік долучився до боротьби за свободу та незалежність України, брав участь в АТО на Сході країни.
Із перших днів повномаштабного вторгнення знову став на захист рідної землі. Вступив до лав 61-ї окремої механізованої степової бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Харківському, Миколаївському, Херсонському, Чернігівському, Сумському та Донецькому напрямках. Згодом перевівся до третьої окремої важкої механізованої бригади, військова частина А2573.
На початку лютого 2025 року Олег зайшов на позицію у селі Тополі Куп’янського району Харківської області. Разом із побратимами вони тримали позицію 10 діб. Після цього він перестав виходити на зв’язок. Із 10 лютого 2025 року боєць офіційно вважався безвісті зниклим.
9 жовтня 2026 року родина отримала сповіщення про встановлення особи загиблого.
«На щиті» до рідного дому повернувся Віктор Барановський, 1997 року народження, житель села Немія.
Віктор служив солдатом батальйону резерву, гранатометником мотопіхотного батальйону 65-ї ОМБр «Великий Луг» Сухопутних військ Збройних сил України.
Загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку 6 жовтня 2026 року.
Підтвердилась загибель захисника Сергія Колодинського, 10 травня 1997 року народження, жителя с. Тростянця.
Сергій тривалий час вважався зниклим безвісти.
Старший солдат, старший стрілець-оператор штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти однієї із військових частин загинув ще 29 квітня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новоолександрівка Донецької області.
Козятинська громада отримала сумну звістку: під час виконання бойового завдання у районі ведення бойових дій біля н.п. Нова Січ Сумського району Сумської області загинув головний сержант Максим Мордюк, 1979 року народження.
У селі Купчинці Дашівської громади попрощалися із воїном Віктором Волковим, 1974 року народження.
Життя Віктора обірвалося 8 жовтня 2026 року внаслідок бойових дій у Запорізькій області, де він проходив військову службу.
Підтвердилася загибель захисника із Уланівської громади Сергія Присяжнюка, 7 січня 1972 року народження, жителя с. Кустівці, який попередньо вважався безвісти зниклим.
Воїн поліг 4 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.
Відійшов у вічність учасник бойових дій Василь Токаренко із Бершадської громади.
Василь народився 4 січня 1975 року в селі Кошаринці. Навчався у Гайворонському машинобудівному технікумі. Працював трактористом у рідному колгоспі та в Сумівському лісництві. Трудився на Бершадському птахокомбінаті, згодом забезпечував тепло у рідній школі, працюючи кочегаром. Останнім часом працював на газовій заправці в Бершаді.
У 2025 році чоловік був мобілізований до лав Збройних сил України, виконував військовий обов’язок й отримав статус учасника бойових дій. Важкі фронтові умови підірвали його здоров’я — після тривалих лікувань він отримав 3 групу інвалідності та був списаний зі служби. На жаль, хвороба виявилася сильнішою.
9 жовтня 2026 року захисник помер.
Офіційно підтвердилася інформація про загибель старшого солдата Ростислава Дідика, 8 грудня 1999 року народження, жителя Теплицької громади.
Ростислав народився у селі Важне. Навчався у Степанівській середній школі. Після здобуття освіти в Крижопільському будівельному ліцеї пройшов строкову військову службу в лавах Збройних сил України.
Із перших днів повномасштабного вторгнення, 5 березня 2022 року, він став на захист Батьківщини, вступивши до лав Національної гвардії України. Служив на посаді розвідника 1 розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення 5-го батальйону оперативного призначення 14-ї бригади оперативного призначення «Червона калина» 1-го корпусу Національної гвардії України “Азов”.
Із 13 жовтня 2023 року, після участі у запеклих боях поблизу населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області, зв’язок із військовослужбовцем було втрачено.
За результатами ДНК-ідентифікації факт загибелі воїна підтверджено офіційно. Старший солдат Ростислав Дідик загинув 13 жовтня 2023 року під час виконання бойових завдань.
У Комаргороді попрощалися із захисником Дмитром Небеснюком.
Народився Дмитро 5 листопада 1983 року в селі Комаргород. Навчався у Жмеринському вищому професійному училищі, де здобув фах слюсаря з ремонту рухомого складу та помічника машиніста. Відслужив строкову військову службу, а після армії працював у місті Києві.
Згодом повернувся до рідного Комаргорода. Працював на місцевій пекарні.
27 лютого 2022 року Дмитра було мобілізовано до лав Збройних сил України. Проходив службу на посаді стрільця у військовому званні солдата в складі 169-го окремого батальйону територіальної оборони 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України.
Від початку липня 2023 року Дмитро вважався безвісти зниклим. За результатами експертизи ДНК було підтверджено загибель воїна 3 липня 2023 року в районі населеного пункту Ягідне Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Тульчинська громада провела в останній путь Ігоря Пилипчака.
Ігор народився 3 вересня 1992 року. У 2014 році чоловік взяв до рук зброю став на захист Батьківщини під час АТО на Сході України, служив за контрактом.
Війна підірвала здоров’я воїна. 13 жовтня 2026 року Ігор помер після хвороби.
—
Висловлюємо щирі співчуття родинам, друзям і побратимам полеглих. Жодні слова не вгамують біль втрати, але наш обов’язок — пам’ятати кожного, хто віддав найцінніше за наш спокій.
Ми продовжуємо збирати та зберігати історії про кожного захисника, щоб їхній подвиг назавжди залишився у пам’яті поколінь.
Вічна пам’ять і слава Героям Вінниччини!
Низький уклін… Поділіться цим дописом, щоб якомога більше людей згадали імена наших оборонців.
