– Мій Орк молодий, але досвідчений. Йому три роки та десять місяців. Найкращий вік для тренування собак. У змаганнях брали участь 12 кінологів та службових собак з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації. Змагання відбулись у кінологічному центрі виправної колонії у Шепетівці. Найбільше балів ми із Орком вибороли за пошуки гільз, роботу по сліду, подолання смуги перешкод, — розповів прапорщик внутрішньої служби Сергій Погорілий. — Минулого року ми теж змагались у цьому центрі. Тоді було набагато важче! Але й тоді вибороли друге місце! Звісно, далі є над чим працювати!

– Як ви стали кінологом?

– У Літинській виправній колонії-123 служу з 2009 року. Був інспектором на спостережній вежі, а згодом мені запропонували стати кінологом. Я раніше ніколи не тримав собак. Це мій перший досвід. Спершу була німецька вівчарка, але із нею не склалось. Але я прагнув стати кваліфікованим кінологом. У 2015 році взяв собі на виховання цуценя-бельгійця Орка. З двох місяців почав готувати його до служби. Читав багато літератури. Ми часто вчились на власних помилках. Але на те й досвід. Наші призові місця тому доказ. До речі, ми раніше ще вибороли третє місце на змаганнях кінологів усіх силових структур на кубок ректора Національної академії Державної прикордонної служби.

Характер у мого Орка чудовий. Коли треба, він ласкавий, хоче гратись та приділяти увагу господарю. Але на роботі, тренуваннях він сама сила, розум, витривалість! Ми із Орком не просто колеги, а найкращі друзі й побратими! Із ним потоваришували мої батьки та брат.

– Згідно з родоводом собаки, я мав його назвати на літеру «О». Я вибрав ім’я героїв «Володаря перснів». Перше, що спало на думку. Думаю, вийшов гарний варіант.

– Які службові завдання у чотирилапого охоронця Орка?

– Розшуковий пес, завдання якого пошук злочинців, втікачів тощо. Інші наші собаки або теж охоронні — несуть службу із інспекторами на різних постах, або розшукові — по зброї, наркотиках тощо. До речі, я єдиний зі своїх колег проходжу службу зі своїм особистим собакою. Решта — наші службові. Я працюю не лише із Орком, а й із рештою наших помічників. У нас є ще німецькі вівчарки, азіатські вівчарки — алабаї.

– Орк вас не ревнує до інших собак-колег?

– Дуже ревнує! Гавкає, рветься до мене, мовляв, чого зі мною зараз не спілкуєшся! Така вже собача порода. До речі, Орк тимчасово живе у нашому кінологічному центрі колонії. На жаль, ми із батьками, братом мешкаємо у гуртожитку. Місця і для людей замало, не кажучи за собаку. Орку в центрі добре. Хоча, звісно, сумує за мною, рідними. Тож завжди відвідуємо його. Дуже хочемо обов’язково забрати його згодом.