Шановна редакціє! Звертаюся до вас від імені нашої родини.

Україна переживає надзвичайно складний історичний період. Щодня наші військовослужбовці віддають здоров’я і життя за незалежність держави, а українські родини, попри особисті втрати, намагаються підтримувати одне одного.

Наша сім’я також не залишається осторонь цих випробувань. Ми долучаємося до волонтерських ініціатив, допомагаємо військовим і підтримуємо людей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

6 травня 2024 року наша родина зазнала непоправної втрати. Захищаючи Україну, загинув мій рідний брат — Богдан Наумов, молодший сержант Збройних сил України.

Його загибель назавжди змінила життя нашої сім’ї. Мати втратила сина, а ми — брата, близьку людину та важливу опору родини.

Попри цей біль, ми не втратили здатності співчувати й допомагати іншим.

Однією з таких історій стала наша допомога Олегу — українському військовослужбовцю, який отримав поранення голови та контузію під час війни.

Пережите залишило глибокий слід у його житті та здоров’ї. Коли він опинився у складних обставинах, наша родина вирішила не залишати його сам на сам із проблемами.

Ми надали йому житло у власному будинку, організували та оплатили необхідне лікування, допомогли відновити побут і підтримуємо його психологічно та по-людськи.

Сьогодні Олег проживає із нашої згоди, допомагає моїй матері по господарству, підтримує нашу сім’ю, а ми, своєю чергою, допомагаємо йому повернутися до повноцінного життя.

Для нас це не благодійність заради визнання. Це звичайний людський обов’язок — не залишати наодинці з бідою тих, хто захищав нашу державу.

Однак саме на тлі цих обставин наша родина продовжує стикатися з тривалим протистоянням із сусідами.

За нашими свідченнями, протягом тривалого часу ми зазнаємо образ, принижень, погроз, втручання у наше приватне життя та інших конфліктних дій.

16 вересня 2026 року стався особливо тяжкий інцидент. Олег, який через стан здоров’я є фізично слабким і потребує особливого ставлення, як завжди, допомагав моїй матері по господарству на подвір’ї. Раптово йому стало зле, тому він ненадовго відійшов.

У цей момент моя мати почула крики та побачила, що сусід Кирило, який проживає поруч, напав на Олега. За словами моєї матері, нападник повалив його на землю та почав бити.

Олег лежав на землі й намагався захиститися руками. Моя мати кричала, вимагаючи припинити побиття. У відповідь Кирило штовхнув її в груди, через що вона впала й не могла самостійно піднятися.

Попри те, що моя мати має проблеми зі здоров’ям, сусід продовжував кричати та насміхатися і над нею, і над Олегом. Для нашої родини це стало не лише проявом фізичної агресії, а й особливо болісним приниженням двох вразливих людей, які потребують захисту.

За словами моєї матері, Кирило діяв не випадково. Вона стверджує, що його мати — Наталія — підбурювала сина до побиття Олега та розправи над моєю матір’ю. Ми не стверджуємо, що ці обставини вже доведені, однак просимо звернути увагу на них під час ознайомлення із матеріалами.

Після інциденту ми викликали поліцію та подали відповідні заяви. Моя мати через наслідки події перебувала в лікарні. Однак, за нашими словами, працівники поліції пропонували закрити справу, мотивуючи це тим, що в діях Кирила та його матері нібито вбачають лише дрібне хуліганство.

Ми не погоджуємося з таким сприйняттям події, оскільки для нас це було можливе побиття військовослужбовця, фізичне насильство щодо моєї матері, яка має проблеми зі здоров’ям, а також приниження і залякування нашої родини.

Окреме занепокоєння викликає поведінка родини сусідів після події. Попри те, що ми звернулися до поліції та повідомили про напад, вони, за нашими спостереженнями, продовжують вихвалятися скоєним і демонструють упевненість у тому, що не понесуть відповідальності.

Ми пов’язуємо таку впевненість зокрема з тим, що Наталія позиціонує себе як колишня працівниця паспортного столу та поводиться так, ніби її минулий службовий статус дає їй перевагу над іншими людьми або захищає її від відповідальності. Ми не стверджуємо, що це є доведеним фактом впливу на правоохоронні органи, але вважаємо за необхідне повідомити про такі обставини.

Окреме занепокоєння викликає ставлення сусідів до Олега.

За його словами, 12 жовтня 2026 року наша сусідка Наталія  перешкоджала йому пройти вулицею, хапала за одяг, ображала та погрожувала фізичною розправою, зокрема словами про те, що «розіб’є голову».

Водночас вона вимагала, щоб Олег залишив наш будинок.

Ми сприймаємо ці дії як психологічний тиск на Олега та нашу родину через те, що ми надали йому житло й підтримку. Для нас особливо болісно, що людина, яка постраждала внаслідок війни, зазнає нових погроз і принижень.

Ми лише переконані, що кожна людина має право на повагу, особисту недоторканність і безпеку, а кожна родина — самостійно вирішувати, кому надавати допомогу та кого приймати у власному домі.

Нас глибоко турбує не лише сам факт агресії, а й те, що після звернення до поліції ми не відчули належного захисту. Натомість наша родина опинилася у стані безпорадності, страху та постійного психологічного напруження.

Ми відчуваємо, що нас принижують, залякують і змушують виправдовуватися за те, що ми допомогли пораненому військовослужбовцю. Особливо важко усвідомлювати, що після втрати захисника нашої родини ми не можемо почуватися безпечно у власному домі.

У зв’язку з цим просимо вашу редакцію ознайомитися з матеріалами, які ми готові надати, зокрема з копіями звернень до поліції, медичними документами, фото-, відеоматеріалами та іншими підтвердженнями.

Ми не вимагаємо наперед визначати винних і не просимо однобічно висвітлювати ситуацію. Просимо лише не залишити без уваги нашу історію, почути нашу родину.

З повагою – Леся Наумова
від імені родини Наумових
м. Гайсин, Вінницька область